За даного підходу ставиться завдання врахувати всі чинники збурення довкілля, механізми та рушії екологічних криз. При цьому стрижневою основою класифікації постає генетичний, часовий вимір людського буття, згідно з формуванням та усталенням людини у біосфері, починаючи з найдавніших часів, і закінчуючи нашими днями. Одну з найкращих класифікацій, котра певною мірою реалізує вимоги антропогенетичного підходу до цього явища, запропонував відомий російський еколог М. Ф. Реймерс, який виділяє наступні форми екологічних криз: 1) зміни середовища проживання, пов'язані з самим виникненням безпосередніх предків людини; 2) криза відносного збіднення доступних примітивній людині ресурсів добування і збирання, з такими наслідками, як випалювання рослинності тощо; 3) перша антропогенна екологічна криза — масове знищення великих тварин ("криза консументів"), котра пов'язана з наступною сільськогосподарською революцією; 4) екокриза засолення грунтів та деградації примітивного іригаційного землеробства, недостатність його для зростаючої людності планети; 5) екокриза масового знищення та нестачі рослинних ресурсів ("криза продуцентів"), внаслідок бурхливого розвитку продуктивних сил, включаючи науково-технічну революцію; 6) сучасна криза загрози неприпустимого глобального забруднення біосфери ("криза редуцентів"), якій відповідає вищий етап науково-технічного прогресу.
Безперечно, всі згадані явища дійсно мали місце, і вони пов'язані з життєдіяльністю людини. Однак неважко помітити, що в цій класифікації використано різні критерії розрізнення криз, що позбавляє її єдиної основи, а отже, і порівняння одних криз з іншими. До того ж кризи, про які йде мова, мають місце в різних системах — як природних, так і соціокультурних. Але ця класифікація має і незаперечні переваги, оскільки фіксує прогресуюче наростання масштабності екологічних криз та людського впливу на довкілля. Водночас, саме через це важко, наприклад, врахувати і менш масштабні кризи, котрі мають місце не лише у давні, а й у сучасні часи. Крім того, всі названі кризи "пропущені' безпосередньо крізь людський вимір, тобто оцінені згідно з їхнім впливом на людське життя. Наразі необхідно було б спочатку окреслити, що саме відбувається безпосередньо з екосистемами, а вже потім простежувати вплив таких змін на соціум. Таким чином, проблему наукової класифікації екологічних криз, зокрема й антропогенного походження, не можна вважати остаточно розв'язаною. Тому необхідно, врахувавши існуючі набутки, спробувати дати таку класифікацію, котра б грунтувалася на певних єдиних критеріях, давала б можливість об'єктивно оцінювати стан самих екосистем як кризовий і, зрештою, наслідки цього для людського суспільства. На наш погляд, таким вимогам відповідає генетично-ієрархічна класифікація екологічних криз антропогенного походження (див. В. С. Крисаченко, 1991, 1992, 1995 та ін.), котра базується на інтегративних засадах осмислення феномена екокриз.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Антропогенний підхід» з дисципліни «Екологічна культура»
