В основу ценотичного підходу покладено уявлення про антропогенну еволюцію рослинності та розмаїття шляхів формоутворення та різновидів рослинних угруповань. При цьому розрізняють ценози, сформовані внаслідок: 1) цілеспрямованої еволюції і 2) стихійної еволюції.
Узагальнена схема форм антропогенної рослинності має такий вигляд:
1. Цілеспрямована еволюція: а) заміна природної рослинності на штучні угруповання; б) інтродукція видів з інших регіонів та включення їх до складу природних чи штучних угруповань; в) зміна складу природних угруповань за рахунок введення нових видів і культиваторів; г) конструювання нових типів штучних угруповань (лісових, польових, паркових, рекультиваційних на техногенних субстратах тощо);
2. Стихійна еволюція: а) занесення видів з інших регіонів; б) знищення видів чи зменшення їх генетичного розмаїття за рахунок знищення частини форм; в) зміщення кордонів природних зон унаслідок господарської діяльності людини; г) виникнення нових стійких вторинних типів угруповань; д) формування нових угруповань на антропогенних субстратах унаслідок самозаростання.
Переважна більшість з перерахованих форм фітоценозів, безумовно, супроводжується кризовими явищами. Це, зокрема, випадки 1а та 1в: а також 2б та 2в, хоча елементи збурень та неурівноваженості можна знайти практично в усіх виділених формах. Водночас запропонована класифікація стосується більше зовнішньої сторони, тобто феноменології антропогенного формотворення, але залишає в стороні, по суті, самі тонкі механізми цього процесу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ценотичний підхід» з дисципліни «Екологічна культура»
