Кочове скотарство, особливо в його екстенсивній формі, що до сих пір практикується кочовими етнічними спільнотами в Сахарі, Австралії, на Півночі, в Середній Азії та деяких інших регіонах, часто-густо призводить до руйнування пасовищних та лучних екосистем; особливо вразливою у цьому відношенні є екосистема тундри, яка є основною кормовою базою для північних оленів. Тому, наприклад, у минулому чукчі чи ненці, котрі займалися цим промислом, на одному місці більше як 7-10 днів майже ніколи не затримувалися, завдяки чому пасовища досить швидко відновлювалися. Інша справа — радгоспне оленяче господарство, до якого змушували аборигенів Півночі радянські зверхники. Виявилося, що суперексплуатація кормових угідь на багато років перетворює їх на пустку. Подібним чином було занапащено багато степових ценозів Калмикії, Киргизії та інших територій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кочове скотарство» з дисципліни «Екологічна культура»
