Загальною тенденцією поступового розвитку при-роди Землі є рух від простого до складного, від нижчого до вищого. Підтвердженням цього є динаміка ПТК. Так, фація у процесі розвитку перетворюється в більш складний комплекс – урочище, потім – у місцевість і ландшафт вищого рангу. Наприклад, від фації улоговини – до ландшафту ерозійної рівнини. Отже, можна стверджувати, що розвиток ландшафтів простежується в зникненні ста-рих і виникненні нових видів морфологічних одиниць. У процесі розвитку природних комплексів, пов’язаних з ерозійними формами рельєфу, спостерігається постійне їх ускладнення доти, поки ці форми не досягають стану зрілості. У цій стадії починається їх поступове спро-щення. Але це спрощення відносне і не є прямим повернен-ням до старого. Згідно із законом «заперечення заперечен-ня» розвиток від нжчого до вищого відбувається по спіралі, тобто припускається деяке видиме спрощення, але це но-вий, більш високий рівень розвитку, має місце перехід кількості в якість. Коли кількісні зміни досягають певних меж, відбувається швидкий перехід у нову якість. Цей пе-рехід у природі ми не завжди можемо фіксувати, вказати, коли саме старий комплекс переходить у новий. Ступінь розвитку ландшафту відображає його вік. У кожному ландшафті представлені елементи різно-го віку: реліктові, консервативні і прогресивні. Реліктові зберігаються від минулих епох, можуть зустрічатися в одному із компонентів природи або цілими комплекса-ми (фації, урочища). Наприклад, древні долини стоку на Подільській височині, еолові форми в Прибалтиці та ін. Поховані ґрунти можуть багато «сказати» про історію розвитку ландшафту. Консервативні елементи перебу-вають у повній залежності від сучасних природних умов. Вони переважають у ландшафті і визначають його морфо-логічну структуру. А прогресивні елементи підкреслюють динамічність ландшафту, тенденцію його подальшого роз-витку. Тому ці елементи можуть бути основою для прогно-зу. Поступове збільшення в ландшафті кількості про-гресивних елементів і витіснення ними консервативних чи реліктових на певній стадії приводить до перетворення ландшафту в інший. Таким чином, будь-який ландшафт ви-никає, розвивається і вмирає, даючи початок новому ланд-шафту, тобто кожний ландшафт має певний вік. Встановити вік ландшафту проблемно, оскільки ми ще не можемо конкретно визначити, який час вважати по-чатком його народження, смерті та ін. Для цього викорис-товуються палеогеографічні моменти (наприклад, відхо-дження льодовика, моря й т.п.), що важливо для висвіт-лення історії розвитку ландшафту. А.Г. Ісаченко вважає, що історія конкретного ландшафту починається з того мо-менту, коли на даній території з’являється відповідний тип ландшафту (тундровий, степовий і т.д.). В еволюції будь-якого ландшафту розрізняють фазу формування і фазу нормального розвитку, але границі між ними встановити важко. Відомо, що в молодому ландшафті ще зберігається багато реліктових елементів; у зрілому – багато консервативних, у старому – паростки нових, про-гресивних елементів. Н.А. Солнцев зазначав, що наявність (бідність, багатство) реліктових елементів є надійним критерієм для визначення відносного віку ландшафту, зміну ві-ку якого можна простежити на прикладі моренних ландша-фтів валдайського (молодше), московського і дніпровського (старше) зледенінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розвиток ландшафтів. Саморозвиток» з дисципліни «Ландшафтна екологія»
