Природні територіальні (географічні) комплекси (ПТК) і геосистеми
Ландшафтознавство – частина або розділ фізичної географії, отже, у нього, строго кажучи, не може бути особливого предмета дослідження, відмінного від пред-мета фізичної географії в цілому. Основна ідея сучасної фізичної географії – це ідея взаємного зв’язку і взаємної обумовленості природних географічних компонентів, які складають зовнішні сфери нашої планети. Історично ця ідея конкретизувалася в двох напрямах і привела до уяв-лень про географічну оболонку, з одного боку, і про природний територіальний, або географічний, комплекс – з іншого. У понятті про географічну оболонку отримали свій закінчений вираз думки про цілісний географічний комплекс у глобальних масштабах, що визначило пред-мет вивчення загальної фізичної географії, або загально-го землезнавства. Поняття про природний територіаль-ний комплекс як конкретне локальне або регіональне по-єднання компонентів земної природи лягло в основу ландшафтознавства. Під природними географічними компонентами слід розуміти: 1) маси твердої земної кори; 2) маси гідро-сфери (на суші це різні скупчення поверхневих і підземних вод); 3) повітряні маси атмосфери; 4) біоту – співтовариства організмів – рослин, тварин і мікроорганізмів; 5) ґрунт. Крім того, як особливі географічні компоненти, як прави-ло, розрізняють рельєф і клімат. По суті, перший є лише зовнішньою формою твердої земної кори, але не самостійним природним тілом; другий – сукупність пев-них властивостей і процесів повітряної оболонки, точніше – окремих повітряних мас. Проте і рельєф, і клімат відігра-ють таку важливу роль у формуванні і функціонуванні географічного комплексу, що за традицією за ними збе-рігаються права самостійних географічних компонен-тів. Взаємна залежність географічних компонентів і реаль-ність утворюваних ними складних матеріальних комплексів, або систем, виявляються в зв’язаних змінах компонентів від місця до місця, тобто в їх взаємній просторовій належ-ності. Це легко показати на профілях*, що перетинають будь-яку територію в якому-небудь напрямі, наприклад, з півночі на південь, коли услід за змінами клімату відбуваєть-ся узгоджена зміна водного балансу, ґрунтів, рослинного і тваринного світу. Аналогічну картину, тільки у вужчих, ло-кальніших масштабах, можна спостерігати на профілі, що перетинає різні елементи рельєфу від вододілу через схили і тераси до русел річок: разом з рельєфом змінюються поверх-неві відкладення, мікроклімат, рівень ґрунтових вод, види ґрунтів, фітоценози. Географічні компоненти взаємозв’язані не тільки в просторі, але і в часі, тобто їх розвиток також відбувається зв’язано. Так, на всяку зміну клімату обов’язково відреагу-ють водоймища, рослинні і тваринні співтовариства, ґрунти і навіть рельєф. Щоправда, ця реакція не може бути миттєвою, оскільки кожному компоненту властива певна інерція і потрі-бний час, щоб вони «підтяглися» і перебудувалися. Але важ-ливе те, що компоненти неминуче перебудовуються і праг-нуть прийти у відповідність один з одним. Причини змін при-родного комплексу можуть бути різноманітними; поштовх їм можуть дати, наприклад, тектонічні рухи, які викликають підняття і опускання земної кори, що спричиняють зміни в кліматі і водному режимі, що, у свою чергу, викличе неминучу перебудову біоценозів, ґрунтів і т.д. Таким чином, природний територіальний комплекс – це не просто набір або поєднання компонентів, а така їх суку-пність, яка є якісно новим, складнішим матеріальним утво-ренням, що характеризується властивістю цілісності. Приро-дний територіальний комплекс можна визначити як просто-рово-тимчасову систему географічних компонентів, взає-мообумовлених у своєму розміщенні і які розвиваються як єдине ціле. Природний територіальний комплекс – це певний рі-вень організації речовини Землі. Окремі компоненти ком-плексу не можуть існувати поза ним. По суті, їх неможливо навіть фізично розділити між собою, настільки складно вони переплітаються і взаємопроникають. Досить уявити собі будь-який з них, наприклад повітряний або водний компонен-ти, які пронизують всі інші, або біоту, проникаючу в кожну з неорганічних оболонок. Практично неможливо вивчати ком-поненти поза ландшафтом як самостійні системи. З тісної взаємообумовленості компонентів виходить важливий практичний висновок: можливість вивести або пе-редбачити який-небудь невідомий компонент, якщо відомо хоча б декілька інших компонентів комплексу. Так, гідрологи з великою точністю встановлюють величину річкового стоку і його режим (у тих випадках, коли відсутні прямі спосте-реження), користуючись даними за кількістю атмосфер-них опадів, температурним режимом, характером рельєфу, властивостями гірських порід. Особливо важливе індика-ційне значення мають ґрунти і рослинність, оскільки во-ни відображають найтонші нюанси клімату і гідрологічно-го режиму, физико-хімічних властивостей гірських порід і змін рельєфу. У 1963 р. В. Б. Сочава запропонував іменувати об’єкти, що вивчаються фізичною географією, геосистема-ми. Поняття «геосистема» охоплює весь ієрархічний ряд природної географічної єдності – від географічної обо-лонки до її елементарних структурних підрозділів. Геосисте-ма – ширше поняття, ніж ПТК, оскільки останнє застосову-ється лише до окремих частин географічної оболонки, її територіальних підрозділів, але не розповсюджується на географічну оболонку як ціле. Таким чином, поняття «гео-система» об’єднує об’єкти як загальної фізичної географії, так і ландшафтознавства, підкреслюючи єдність цих двох гілок фізичної географії. Можна сказати, що об’єктом вивчення фізичної географії служать геосисте-ми, і це буде найкоротше і всеосяжне визначення фізичної географії. Крім того, в терміні «геосистема» міститься особ-ливий акцент на системну суть об’єкта, на його належ-ність до систем як універсальної форми організованості в природі. Питання про співвідношення географії і екології остан-німи роками привернуло особливу увагу географів у зв’язку з активним вторгненням слова «екологія» в наше життя і яв-ним зіткненням цілей і задач обох наук. Із словами «еколо-гія» часто асоціюються надії на приборкання стихійного про-цесу деградації життєвого середовища людства. Екологія завжди визначалася як наука про умови існування живих ор-ганізмів і їх зв’язки із середовищем існування. У центрі уваги еколога – живі організми і їх співтовариства; абіотичне сере-довище розглядається лише в аспекті її впливу на життя ор-ганізмів. Екологія була і залишається біологічною наукою. Од-не з фундаментальних понять сучасної екології – екосистема як деяка єдність окремого організму, популяції або співтовариства і середовища існування. На перший погляд може здатися, що екосистема тотожна геосистемі. Насправді між екосистемою і геосистемою існують принципові відмінності. Екосистема, подібно геосистемі, включає біотичні і абіотичні компоненти природи, але при вивченні екосистем розглядаються лише ті зв’язки, які мають відношення до організмів. Екосистема — біоцентрична система, біота є її «господарем». У геосистемі ж всі компоненти рівноправні, і всі взаємозв’язки між ними під-лягають вивченню. Таким чином, геосистема охоплює значно більше зв’язків і відносин, ніж екосистема (додаток А, рис. А.1). Екосисистему можна розглядати як систему приватну (парціальну) по відношенню до геосистеми. Інша відмінність екосистеми від геосистеми полягає у тому, що вона не має строгого об’єму, вона неначе безрозмірна. Як екосистеми можна розгляда-ти і краплю води, і дупло дерева, і яке-небудь водо-ймище, і «персональне» середовище незаселеного окремого індивіда (наприклад, вовка) разом із «господа-рем». При такому широкому і невизначеному об’ємі де-які категорії екосистем територіально можуть збігтися з геосистемами. Це перш за все біогеоценоз як екосисте-ма одного фітоценозу, що збігається з фацією, і біо-сфера як екосистема всіх живих організмів Землі, що збігається з географічню оболонкою. Але слід мати на увазі, що територіальний збіг не означає смислової, або понятійної, тотожності. Так, біосфера, тобто сфера жит-тя, відображає лише приватний, біоцентричний погляд на географічну оболонку. Наявність життя – важлива, але не єдина специфічна якість цієї оболонки. Геосистеми в сукупності складають життєве середо-вище людства, вони володіють екологічним і ресурсним по-тенціалом. Це означає, що саме вони забезпечують як всі біо-логічні потреби людей, так і необхідні енергетичні і сировинні джерела для розвитку виробництва. Від благополуччя ланд-шафтів залежить безперебійне відтворення таких життєвих ресурсів людства, як вільний кисень, вода, ґрунтова родю-чість і біомаса. Реальна загроза виснаження і скорочення від-творення природних ресурсів і разом з тим погіршення еко-логічних якостей середовища через її забруднення промисло-вими відходами, скорочення площі лісів і т.д. зі всією гостро-тою поставили проблему раціонального використання і охоро-ни природного середовища, її оптімізації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Природні територіальні (географічні) комплекси (ПТК) і геосистеми» з дисципліни «Ландшафтна екологія»
