Буржуазні революції в Європі й Америці, забезпечивши швидкий розвиток виробництва, заклали основи для прогресу в прикладних і точних науках. Сформований до початку XIX ст. тісний взаємозв'язок науки й 55 техніки мав надзвичайне значення для вдосконалення виробництва, відкривши шлях практичному впровадженню наукових відкриттів. Прискорилися темпи змін у науці й техніці, скоротилися терміни впровадження відкриттів у виробництво. Потребуючи безупинного технологічного відновлення, машинна індустрія заклала основи переходу до нового етапу науково-технічного прогресу й індустріалізації суспільства. Одним з перших результатів науково-технічного розвитку став промисловий переворот, що розпочався в 60-х роках XVIII ст. в Англії й стосувався насамперед текстильного виробництва. Кардинальні зміни в текстильній промисловості почалися з використання створеної в 70-х роках Джеймсом Ваттом універсальної парової машини. На її основі Едмунд Картрайт сконструював механічний ткацький верстат. У першій чверті XIX ст. англійський механік винайшов автоматичну прядильну машину. Наприкінці XIX ст. німецькі винахідники Ніколаус Отто і Рудольф Дизель створили новий тип рідкопаливних двигунів. Важливі зміни сталися в галузі металургії й металообробки. Був удосконалений доменний процес. З'явилися нові типи металообробних верстатів: стругальний, фрезерний, токарний, паровий молот Джеймса Несміта. Змінилася технологія ливарного виробництва. Англієць Генрі Бессемер винайшов конвертерне виробництво. В 1897 р. був пущений перший електричний прокатний стан. Вчені Алессандро Вольта, Гем фрі Деві, Майкл Фарадей заклали основи для застосування електрики, нового виду енергії, що прийшов на зміну паровому наприкінці XIX ст. Відкриття М. Фарадеєм явища електромагнітної індукції дало можливість добувати енергію за допомогою магнітоелектричних генераторів. Почалося виробництво електродвигунів. Російський учений Борис Якові створив у 1834 р. перший такий двигун практичного застосування. Електрика стала також використовуватись у засобах зв'язку. Російським конструктором Павлом Шіллінгом був створений електромагнітний телеграф. У 1850 р. Б. Якобі винайшов телеграфний апарат, спроможний передавати літеро-цифрові повідомлення. Наприкінці XIX ст. брати Люм'єр винайшли кінематограф. Швидкий прогрес машинобудування та металообробки потребував великих обсягів видобутку вугілля й залізної руди, а також їх транспортування. Зростання єдності внутрішнього і зовнішнього ринків зумовило необхідність радикальних змін у засобах транспорту. Важливе значення в цьому плані мав винахід Джорджем Стефенсоном паровоза «Ракета», що поклав початок розвиткові парового залізничного транспорту. Перша залізниця була побудована в 1829 р- в Англії і з'єднала Ліверпуль із Манчестером. Початок XIX ст. позначився активним будівництвом і використанням парових суден. Нарощування маси електроенергії, отримуваної за допомогою динамомашин, дало змогу наприкінці XIX ст. почати виробництво електровозів. Наприкінці XVIII ст. зросло значення хімічної промисловості. Розпочато промислове виробництво соди. На початку XIX ст. розвивається 56 виробництво сірчаної кислоти. Наприкінці XIX ст. впроваджується крекінг- процес переробки нафти з метою одержання рідкого палива для автомобільної та авіаційної промисловості Величезне значення в розвитку природознавства мало відкриття в 1869 р. російським ученим Дмитром Менделєєвим періодичного закону хімічних елементів, що установив взаємозв'язок між усіма хімічними елементами. Досягнення хімії дали можливість розробити дешеві способи отримання аміаку й розширити виробництво штучних добрив та барвників. Важливі відкриття були зроблені в медицині, мікробіології, генетиці. Друга половина XIX – початок XX ст. позначилися бурхливим розвитком фундаментальних і галузевих наук. У 1897 р. Джозеф Томсон відкрив електрон. Німецький фізик Макс Планк і датський фізик Нільс Бор заснували новий розділ фізики – квантову механіку. Альберт Ейнштейн у 1905 р. заклав основи теорії відносності. Видатні російські математики Пафнутій Чебишов та Олександр Ляпунов зробили великі відкриття в галузі математичного аналізу. Основи сучасного ґрунтознавства заклав російський учений Василь Докучаєв. Наприкінці XIX ст. німецький учений Август Вейсман та американець Томас Морган започаткували генетику – науку про передачу спадкових ознак. Успішно працюють видатні вчені-фізіологи – росіяни Іван Сєченов, Іван Павлов, Ілля Мечников, німець Герман Гельмгальц. В 1901 р. вводиться щорічна Нобелівська премія за видатні досягнення в галузях фундаментальних наук. Революція в науці привела до зміни традиційної системи світогляду. В середовищі творчої інтелігенції зростали настрої песимізму. В ці переломні часи частина філософів звернулася до класичної філософії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («неогегельянці») та Іммануїла Канта («неокантіанство»). Активно розвивалася релігійна філософія. Американські прагматики закликали до вирішення практичних завдань. Основою філософії Артура Шопенгауера і Фрідріха Ніцше став ірраціоналізм. Значний вплив на суспільну свідомість справило вчення Зиґмунда Фрейда про психоаналіз. З початку XIX ст. у передових європейських країнах відбувається зміна в традиційному розумінні завдань літератури й мистецтва. Мистецтво, що досі вважалося елітарним, стає дедалі доступнішим широким колам суспільства. Велику роль у цьому відіграла ідеологія Просвітництва. На зламі XVIII—XIX ст. у європейській культурі й мистецтві склався новий тип класицизму, що намагався об'єктивно відобразити реальний світ. Своїм народженням новий класицизм багато в чому завдячував впливові подій Великої французької революції. Революційний класицизм якобінців, консервативний класицизм наполеонівської імперії, філософсько- гуманістичний класицизм Йоганна Вольфганга Гьоте, Фрідріха Шіллера, Кристофа Віланда, великодержавний класицизм у Росії були суперечливими породженнями однієї епохи й мали ті самі запільні положення та корені Новим напрямом у розвитку літератури й мистецтва став романтизм. Він віддзеркалив розчарування широких суспільних кіл результатами 57 Французької революції, що виявилося насамперед у відмові від раціоналістичних принципів класицизму. Основа романтичного світосприймання – болісний розлад між ідеалом і дійсністю. Представниками романтизму, що ідеалізували феодальне минуле, були у Франції – Франсуа Шатобріан, Альфред де Віньї, в Англії – Вальтер Скотт, поети «озерної школи» (Роберт Сауті, Вільям Вордсворт, Семюел Кальрідж), у Німеччині - Новаліс, Людвіг Арнім, Клеменс Брентано, художники-назарійці. До романтичного напряму належать також твори Джорджа Байрона і Персі Шеллі, Адама Міцкевича та Адельберта Шаміссо, Віктора Гюго, рання поезія Генріха Гейне, живопис молодого Ежена Делакруа та старого Франсіско Гойї, юнацькі твори Олександра Пушкіна та Михайла Лєрмонтова. Одним із провідних напрямів у мистецтві й літературі XIX ст. став реалізм. Зображуючи залежність людських доль від конкретних обставин, реалісти намагалися розкрити реальний зміст громадського життя, проникнути у внутрішній світ людських думок і почуттів, якомога реальніше зобразити життя у всій його багатоманітності. Вершинами реалізму в літературі стали твори Стендаля, Оноре де Бальзака, Проспера Меріме, Гюстава Флобера, Чарлза Діккенса, Вільяма Теккерея, Миколи Гоголя, Федора Достоєвського, Льва Толстого. У галузі образотворчого мистецтва – це живопис та графіка Павла Федотова, Василя Перова, Івана Кримського, Іллі Рєпіна, Жона Міллє, Оноре Дом 'є, Гюстава Курбе, пейзажний живопис Джона Констебля, Каміля Коро, Олександра Іванова. Культурну епоху кінця XIX – початку XX ст. часто називають «неоромантизмом». Визначною естетичною течією цього періоду був символізм. Символісти (у Франції – поети Поль Верлен, Стефан Малларме, в Німеччині – Стефан Георге, в Росії – Олександр Блок, Валерій Брюсов, Андрій Білий) відмежовували літературу й мистецтво від суспільних завдань. Близьким до символізму був англійський письменник Оскар Вайльд. У живописі наприкінці XIX ст. з'являється новий стиль – імпресіонізм (найвідоміші представники – Едуар Мане, Клод Моне, Огюст Ренуар, Едгар Дега). Подолати властиву імпресіоністам тенденцію до фіксації окремих миттєвостей життя намагалися постімпресіоністи – Поль Сезанн, Вінсент Ван Гог, Поль Гоген. На межі століть на зміну імпресіонізму прийшов модерн. Представники модерну прагнули до своєрідного синтезу архітектури, живопису, декоративних мистецтв. Одночасно з'являється і авангардизм, який об'єднував різні напрями – кубізм (Пабло Пікассо, Жорж Брак), супрематизм (Казимір Малевич), експресіонізм (Василь Кандінський), неопримітивізм (Марк Шагал, Павло Філонов). У літературі продовжує розвиватися неореалізм (Ромен Роллан, Анатоль Франс, Бернард Шоу). Дуже популярною стає література масового попиту – детективи, пригодницька, фантастика. Її представляли Олександр Днина, Артур Конон Дойль, Майн Рід. Музичним символом XVIII ст. став класичний стиль (Йоганн Себастьян Бах, Георг Фрідріх Гендель, Вольфганг Амадей Моцарт). Перша половина XIX ст. позначилася появою романтичного напряму (Гектор Береш, Ференц Ліст, Фрідерік Шопен, Франц Шуберт). Глибоким психологізмом вирізнялася творчість композиторів другої половини XIX ст. (Петро Чайковський, Модест Мусорський). Музика кінця XIX – початку XX ст. зазнала впливу різних художніх течій. Представником імпресіонізму в музиці був Клод Дебюссі, символізму – Ріхард Ватер.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Культура та наука Заходу у новий час» з дисципліни «Всесвітня історія»
