Проблема німецького об'єднання на поч. XIX ст., її адепти та антагоністи
На початку ХІХ ст. Німеччина, як і раніше, складалась із багатьох держав з власними митними системами, органами управління, законодавствами, системами мір і ваги. Уряди цих держав мало цікавили проблеми загальнонімецької єдності, в галузі внутрішньої і зовнішньої політики вони керувались лише власними інтересами. До наполеонівських війн абсолютна монархія в цих державах була переважною формою правління. Наполеон, розбивши австрійські війська, поклав кінець існуванню Священної Римської імперії. В серпні 1806 року Франц ІІ відмовився від титула її імператора. Міжнародний авторитет Габсбургів було підірвано. Політична самостійність багатьох феодальних держав була ліквідована, вони перетворились на васалів наполеонівської Франції. Поразка французької армії в Росії допомогла німецьким державам здобути незалежність. Певний внесок в перемогу над Наполеоном, крім Росії внесли Австрія і Прусія. Володіння Пруссії були роз'єднані і складалися з двох основних частин. Східна частина включала давні прусські провінції та Познань, західна - Рейнську область та Вестфалію. Обидві частини королівства були розділені землями інших німецьких государів, відрізнялися вони і за своїм внутрішнім суспільним ладом. У східних провінціях панувало крупне поміщицьке землеволодіння (місцевих поміщиків називали юнкерами). Певну роль відігравали і релігійні відмінності - у східній частині сповідувався переважно протестантизм, у західній - католицизм. У кожній з восьми провінцій Прусського королівства діяли станові ландтаги, не пов'язані між собою, їх функції зводилися до дорадчих при монарху. Адепти та апологети (тобто прибічники та противники). Політичний режим інших німецьких держав охоплював широкий спектр державно-правових моделей. Найтяжчим було становище народних мас на півночі - у Мекленбурзі, Брауншвейзі, Ольденбурзі та Гессені, де попередні феодальні порядки були відновлені у повному об'ємі. В чотирьох південнонімецких державах - Баварії, Вюртемберзі, Бадені та Дармштадті були введені конституції, дещо схожі на французьку Хартію 1814 р. У Ганновері та Саксонії поновлені станові ландтаги – анахронізм навіть не учорашньої, а позавчорашньої історичної епохи. Така політична строкатість виступала додатковою перепоною на шляху об'єднання усіх німецьких земель, перетворення Німеччини у цілісну та могутню державу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Проблема німецького об'єднання на поч. XIX ст., її адепти та антагоністи» з дисципліни «Всесвітня історія»
