СУЧАВСЬКА ОБОРОНА 1653 — завершальний епізод Молдовських походів Б.Хмельницького і Т.Хмельницького 1650, 1653. Перемога укр. військ у Батозькій
битві 1652 і шлюб Т.Хмельницького з Роксандою (див. Д.-Р.Хмельницька) — дочкою молдов. господаря Василя Лупу — значно посилили укр. вплив у придунайських князівствах. Занепокоєна Річ Посполита разом із трансильванським кн. Дєрдем II Ракоці та валаським господарем Матеєм Басарабом надали підтримку молдов. опозиції, яка скинула з престолу Василя Лупу і привела до влади Георгія Стефана. Він запропонував свою допомогу Речі Посполитій. У відповідь на прохання Василя Лупу про допомогу виступив Т.Хмельницький. Цей похід мав успішний початок, але після поразки під Тирговіште (нині місто в Румунії) козакам довелося відступати в Україну. Повторний заклик Василя Лупу знову спричинився до виступу Т.Хмельницького в похід на чолі 8 тис. козаків. 11 серпня 1653 він форсував Дністер під Сорокою (нині м. Сороки, Молдова) і розбив там передові ворожі загони. Потім Василь Лупу залишився на переправі, а Т.Хмельницький за допомогою татар. кінноти прорвав ворожу блокаду і 21 серпня вступив до Сучави. Там уже перебували дружина Василя Лупу в другому шлюбі, їхні син та вагітна дочка, а також частина держ. скарбу Молдови. Козаки вже другого дня витримали штурм, здійснений кам’янецьким полк. Я.Кондрацьким. Тим часом об’єднане військо на чолі з молдов. господарем Георгієм Стефаном (польс., молдов., валаські, трансильванські, а також нім. найманці) збільшувалося, особливо після приходу сил трансильванського головнокомандуючого Я.Кемені. Уже через два дні ординці відмовилися боронити місто і прорвалися назад, до Хотина й Могилева-Подільського. Козаки залишилися самі і тримали оборону, а Т.Хмельницький організовував успішні вилазки і сам виявив зразкову мужність та військ. мист-во. Оборона Сучави тривала понад місяць, обложені відбивали ворожі штурми, але з кожним днем ситуація погіршувалася через брак провіанту та боєприпасів (козаки почали їсти коней, навіть кінські шкури), сморід від трупів тварин отруював повітря, бракувало навіть води. У цей час був смертельно по-
915 СУЧАВСЬКА
916 СУЧАВСЬКІ
ранений Т.Хмельницький, який помер від гангрени 12 вересня 1653. Його замінив полк. Федорович. Довідавшись про загибель Т.Хмельницького, союзники пішли на ген. штурм, але зазнали тяжких втрат. Козаки трималися мужньо, однак смерть Т.Хмельницького — спадкоємця молдов. престолу — і нестерпний голод змусили розпочати переговори. 23 вересня 1653 польс. король Ян II Казимир Ваза послав із Кам’янця (нині м. Кам’янець-Подільський) С.Маховського для укладення миру з обложеними козаками. 9 жовтня 1653 були підписані умови почесної капітуляції. Козаки мали вільно вийти із Сучави без артилерії й прапорів, але з ін. зброєю та майном, узявши із собою тіло Т.Хмельницького. Коли ж козаки (чисельністю понад 4 тис. осіб) вийшли з-за мурів фортеці і стали купувати провіант, поляки й молдовани раптом напали на них і вбили кількасот. Тоді козаки, зайнявши окопи, знову почали готуватися до оборони. Тільки тоді, коли їм дали в заклад значних персон як гарантію безпечного відходу, вони створили рухомий табір (див. Ваґенбург) і з музикою та барабанним боєм, взявши із собою частину артилерії та прапорів, покинули Сучаву й пішли в Україну (10 жовтня 1653). 2 листопада вони зустрілися на берегах Дністра з українсько-татар. військом, котре поспішало їм на допомогу. Тривала оборона Сучави дала можливість укр. війську Б.Хмельницького виграти час й успішно блокувати війська Речі Посполитої під Жванцем (див. Жванецька облога 1653), що визначило переможний фінал цієї битви та кампанії 1653 в цілому. Дж.: Документы об Освободительной войне украинского народа 1648—1654 гг. К., 1965. Літ.: Мицик Ю. Невідомий лист Тимоша Хмельницького. «УІЖ», 1984, № 1; Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 9, ч. 1. К., 1996; Матях В. Тиміш Хмельницький. В кн.: Полководці Війська Запорозького, кн. 1. К., 1997; Milewski D. Kapitulacja Suczawy. В кн.: Staropolska sztuka wojenna XVI— XVII wieku. Warszawa, 2002. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУЧАВСЬКА ОБОРОНА 1653» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
