СТЕПАНІВ-ДАШКЕВИЧ Олена Іванівна (07.12.1892—11.07.1963) — історик, географ, педагог, громад. діяч, нац. героїня Галичини доби визвол. змагань 1914—20. Д-р філософії, доцент (1944). Дружина Р.Дашкевича, мати
Я.Дашкевича. Н. в с. Вишнівчик (нині село Перемишлянського р-ну Львів. обл.) в сім’ї священика Івана Степаніва. Після закінчення г-зії і вчительської семінарії заробляла на життя репетиторством. 1912 вступила на філол. ф-т Львів. ун-ту. Брала активну участь у молодіжному, січовому і пластовому русі, член Української радикальної партії, «Академічної громади», проводу Укр. студентського союзу. У роки Першої світової війни — хорунжа, командир стрілецької чоти в Легіоні Українських січових стрільців на рос. фронті, відзначена медаллю хоробрості (1914) та військовим хрестом Карла V (1918). Перебула полон (1915— 17). З листопада 1918 — чотар 4-ї Золочівської бригади Української Галицької армії, референт держ. секретаріату закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки. Наприкінці 1919 з урядом республіки виїхала до Відня, де закінчила Український вільний університет, отримала ступінь д-ра філософії. З 1921 — у Львові, вступила до Української партії національної роботи («загравістів»), професор г-зії василіанок у Львові (1922—35), один з ініціаторів створення Геогр. комісії Наукового товариства імені Шевченка, з 1929 очолювала Геогр. комісію т-ва «Учительська громада», симпатик Організації українських націоналістів. У роки Другої світової війни — учитель середньої школи, керівник стат. бюро м. Львів (1941—44), з 1944 — доцент Львівського ун-ту, Ін-ту радянської торгівлі, зав. сектору відділення Ін-ту економіки АН УРСР. 1946—47 працювала в Києві. У грудні 1949 заарештована й засуджена Особливою нарадою МДБ УРСР на 10 років ув’язнення в таборах Мордовії. Після звільнення з ув’язнення 1956 повернулася до Львова. Автор спогадів «Напередодні великих подій: Власні переживання і думки 1912—1914» (1930, 1968), науково-істор. і геогр. праць: «Сучасний Львів» (1943, 1956, 1992), «Мандруймо по рідному краю» (1943), «Архітектурне обличчя Львова» (1945) та ін.
П. в м. Львів, похована на Личаківському цвинтарі. Літ.: Дмитерко-Ратич Г. Жмут спогадів про Олену Степанівну. «Наш клич», 1963, ч. 33; Курах М. Олена Степанівна. «Шляхи перемоги», 1963, ч. 36—37; Науменко К. Хорунжа Олена Степанівна. «Армія України», 1992, 24 листопада; Лазарович М. Легіон Українських Січових Стрільців. Тернопіль, 2002; Олена Степанів — Роман Дашкевич: Спогади і нариси. Львів, 2009. К.Є. Науменко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТЕПАНІВ-ДАШКЕВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
