СТАТУТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 1529, 1566, 1588
СТАТУТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 1529, 1566, 1588 — зводи законів Великого князівства Литовського, створені на основі місц. литов., білорус., укр. (у т. ч. т. зв. руського) права та відповідної останньому суд. практики. Джерелами Статутів також були положення «Руської Правди», німецьких і польських судебників та певні норми рим. права. Найпрогресивніші й найдосконаліші зводи законів 16 ст., на відміну від судебників Європи та Росії (що узаконювали норми лише кримінального права), об’єднували воєдино осн. положення держ., цивільного, сімейного, земельного, військ., кримінального, процесуального права і проголошували чинність уніфікованих правових норм на всій території д-ви: «Усіх у Великому князівстві Литовському єдиним правом судити належить». Декларували рівні права «шляхті і всьому поспільству і їх підданим, корінним жителям земель Великого князівства Литовського, якого б стану і походження вони не були, всі їхні права і церковні привілеї, як для осіб католицького, так і православного віросповідання». Це
Статути Великого князівства Литовського. Литовський статут. 1588. Аркуш.
Статути Великого князівства Литовського. Литовський статут. Титульний аркуш. Вільно, 1588.
були перші в Європі цілком світські зводи законів, які не включали канонів церк. права. Становлячи фактично феод. конституції, що обстоювали перш за все особисті, майнові і політ. права князів і шляхти, Статути, разом із тим, були і кодексами станового сусп-ва, містили прогресивні правові й політичні ідеї епохи Відродження: відповідальність судів перед законом, право особи на адвокатський захист, персональну відповідальність правопорушника (а не його родини), рівні права представників різних етносів, конфесій та соціальних станів, захист особистості та майнових прав жінок тощо. Перший Старий Статут був укладений комісією на чолі з канцлером ВКЛ А.Гаштольдом і набув чинності 29 вересня 1529. Статут 1529 не був надрукований, а поширювався в рукописній формі. Невдовзі з’явилися переклади Статуту латиною (1530) та польс. мовою (1532). Офіційно Статут 1529 іменувався: «Права писані надані державі Великому князівству Литовскому, Руському, Жомойтському й іншим…» і включав 13 розділів, 244 артикули (згодом кількість артикулів було збільшено до 283). Три перші розділи Статуту 1529 були присвячені загальнодерж. (про урядування, оборону земську, повноваження урядовців, зра-
ду, шляхетські вольності тощо) правовим нормам, п’ять наступних розділів (VI, VII, XI—XIII) регулювали кримінальні, суд. та кримінально-процесуальні правові відносини, два розділи (VIII, IХ) стосувалися земельного та лісового госп-ва, а також різноманітних угідь, ще два розділи (IV, V) регулювали сімейно-шлюбні відносини, спадкове та опікунське право, один розділ (Х) був присвячений цивільним правовідносинам. Статут 1529, щоб обмежити вживання різнорідних правових систем, узаконював як осн. джерело права на укр. землях та всій території ВКЛ лише затверджені великокнязівською владою норми: «судити і правувати лише тими писаними правами, які всім підданим Великого князівства дали». До сьогодні збереглося 7 примірників/списків Першого Статуту (4 — староукр./старобілорус. мовою, 2 — латиною, 1 — польською), з-поміж яких дослідники пов’язують з Україною переважно т. зв. Фірлейський список (складений у 1530-х рр., очевидно у Володимирі (нині м. Володимир-Волинський), який іменувався «Статут Старий, по-руську писаний»). Роботу над удосконаленням Старого Статуту 1529 і створенням Нового Статуту у ВКЛ планувалося розпочати 1551. Опрацьований спец. комісією (очолюваною канцлером М.Радзивіллом Чорним) новий варіант наступного Статуту був переданий для розгляду на сеймі ВКЛ 1561. Доопрацьований варіант вказаного Другого Статуту було затверджено влітку 1564 й планувалося ввести в дію з 11 листопада 1564. Через неузгодженість позицій законодавців ВКЛ щодо окремих його положень Другий Статут набув чинності лише 1 березня 1566. Другий «Статут Великого князівства Литовського 1566 року» містив 14 розділів і 367 артикулів/статей. З огляду на політ. роль шляхти Волинської землі при його укладенні Другий Статут названо «Волинським». Так іменували і ті списки Другого Статуту, які не містили другого розділу («Про оборону земську») та були чинними на укр. землях, що після Люблінської унії 1569 відійшли до Польщі. Загалом дослідникам відомо 58 списків Другого
Статуту (п’ять із них писані латиною, а чотири десятки — польс. мовою), значна частина яких пов’язана своїм походженням з Україною. Перша друкована версія Статуту 1566 побачила світ у Москві 1855. Статут 1566 чітко визначив основні повноваження верховного правителя д-ви великого князя («господаря») і фактично здійснив адм. реформу у ВКЛ, передбачав виокремлення суд. гілки влади через функціонування повітових судів (земських судів, гродських судів, підкоморських судів), урівняв у правах князів-магнатів і шляхту, утвердив ідею станової шляхетської д-ви, уніфікував розрізнену правову термінологію та надавав абсолютний пріоритет писаному праву. Подальше вдосконалення Статутів ВКЛ продовжувалося в перші ж роки функціонування Другого Статуту. Вже на Гродненському (1568) та Люблінському (1569) сеймах створювалися спец. законодавчі комісії, які мали повноваження доопрацьовувати недосконалі статутові норми. Створення нової, Третьої, редакції Статуту ВКЛ було завершене 1584. Значна кодифікаційна праця найкращих правників того часу під керівництвом канцлера А.Воловича та підканцлера Л.Сапіги дала свої результати. Третій «Статут Великого князівства Литовського… 1588 року» було затверджено 28 січня 1588 королем польс. і вел. кн. литов. Сигізмундом III Ваза. Складався з 14 розділів і 488 артикулів/статей та був пронизаний ідеями гуманізму й віротерпимості до представників різних віросповідань. Унормував повноваження великокнязівської/господарської влади та ін. владних інститутів ВКЛ (законодавчих, суд., фінансово-екон. та армії). Значно розширив положення карного, кримінально-процесуального (розділи ХI—ХIV), а також цивільного, шлюбно-сімейного та земельного права (розділи V—Х), остаточно закріпив привілеї шляхти, унормував становище соціальних станів та етнічних категорій людності, а також юридично оформив закріпачення селян. Загалом Статути 1529, 1566, 1588 стали підсумком кодифіка-
ційних законотворчих процесів/ініціатив, які об’єднали в єдиній д-ві всі землі, у т. ч. й українські (до Люблінської унії 1569), ВКЛ, юридично закріпили основи сусп. і держ. ладу, а також правове становище станів і соціальних груп. Статути були укладені рус. мовою (частина дослідників називає мову Статутів староукраїнською мовою або старобілоруською мовою). Перші два з них не публікувалися і поширювалися в рукописах, а Третій Статут було видрукувано під наглядом канцлера ВКЛ Л.Сапіги друкарнею Мамоничів у Вільнюсі в листопаді 1588. Впродовж наступних дванадцяти років вийшло ще два наклади Статуту з тією ж датою (1588). З кінця 16 — поч. 17 ст. на укр. землях Другий і Третій Статути застосовувалися паралельно досить тривалий період часу, а згодом перевагу мав лише Статут 1588 видання редакції 1614. У подальшому в судовоправовій практиці застосовувався як опублікований Статут 1588, так і подальші переклади-редакції цього Статуту польс. мовою — 1614, 1619 (під цією датою тим же видавцем Л.Мамоничем було зроблено кілька накладів у різні роки), 1648 (Варшавська королів. друкарня). Наступні польськомовні видання Третього Статуту (1693, 1744, 1786) побачили світ у Віленській академічній друкарні, а наклад 1819 — у віленській друкарні А.Марциновського. Також відомі петерб. видання Статуту 1588 польс. і рос. мовами (1811) та моск. видання 1854. Статути ВКЛ були осн. зводами законів в Україні до 1840-х рр. Упродовж цього періоду вони були перекладені, окрім названих, також франц. та нім. мовами. Стали джерелом прусських кодифікаційних проектів (кін. 16 ст.), рос. Соборного уложення 1649, укр. «Прав, по которым судится малороссийский народ» (1744) та приватних кодифікаційних проектів України: «Поцесса краткого…» (1734), «Акцесса» (1743), «Суда и расправы…» (1750), «Книги Статуту та інших прав малоросійських» (1764). В Україні на території Київської губернії, Подільської губернії та Волинської губернії дія Статутів була припинена сенатським указом від 25 червня 1840. Згідно з дво-
ма імператорськими указами від 4 березня 1843 в Лівобережній Україні Статути були замінені Зводом законів Російської імперії (видання 1842). Вид.: Первый или Старый Литовский статут 1529 года. В кн.: Временник императорского Московского общества истории и древностей российских, кн. 18. М., 1854; Статут Великого князьства Литовского 1588 года. Там само, кн. 19. М., 1854; Статут Великого князьства Литовского 1566 года. Там само, кн. 23. М., 1855; Статут Великого княжества Литовского 1529 г. Минск, 1960; Статут Вялікага княства Літоўского 1588: Тэксты. Даведнік. Каментарыі. Мінск, 1989; Первый Литовский Статут (тексты на старобелорусском, латинском и старопольском языках). Вильнюс, 1991; Статут Вялікага княства Літоўского 1588. Мінск, 2002 (выд. 2-ге — Мінск, 2005); Статут Вялікага княства Літоўскага 1566 года. Мінск, 2003; Лазутка С. и др. Первый Литовский Статут (1529 г.). Вильнюс, 2004; Статут Вялікага княства Літоўскага 1529 г.; Статут Вялікага княства Літоўскага 1566 г.; Статут Вялікага княства Літоўскага 1588 г. В кн: Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя, т. 3: Дадатак: А—Я. Мінск, 2010. Літ.: Баршевский В.Н. Краткая история Литовского статута. К., 1882; Пташицкий С.Л. К вопросу об изданиях и комментариях Литовского статута: Историко-библиографическая справка. СПб., 1893; Василенко М.П. Матеріали до історії українського права, т. 1. К., 1929; Лаппо И.И. Литовский статут 1588, т. 1—2. Каунас, 1934—38; Крапивин П.Ф., Чернецкая Ю.И. О рукописях и изданиях первого Литовского статута. В кн.: Славянский архив. М., 1959; Пичета В.И. Белоруссия и Литва XV— XVI вв. М., 1961; Юшков С.В. История государства и права СССР, ч. 1. М., 1961; Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України. К., 1968; Лазутка С.А. I Литовский статут — феодальный кодекс Великого княжества Литовского. Вильнюс, 1974; Bardach J. та ін. Historia paЅstwa i prawa polskiego. Warszawa, 1976; Raudeliгnas V. Pirmojo (1529) Lietuvos Statuto lotyniУkieji nuoraУai. В кн.: Teiss bruoсai Lietuvoje XV—XIX: Teiss istorijos studijos, I. Wilno, 1980; Первый Литовский статут 1529 года (материалы республиканской научной конференции, посвященной 450-летию Первого Статута). Вильнюс, 1982; Bardach J. Statuty Litewskie w ich kr“gu prawno-kulturowym. В кн.: Bardach J. O dawnej i niedawnej Litwie. PoznaЅ, 1988; Третий Литовский статут 1588 года (материалы Республиканской научной конференции, посвященной 400-летию Третьего Статута). Вильнюс, 1989; Юхо И.А. Крыніцы беларуска-літоўскага права.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАТУТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 1529, 1566, 1588» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
