СТАРОБІЛОРУСЬКА МОВА — мова білорус. народності 14—
18 ст.; існувала в усній народнодіалектній і книжній літературно-писемній формах. Народнодіалектна С.м. виникла на основі територіальних діалектів старобілорус. земель, які в 13—14 ст. увійшли до складу Великого князівства Литовського, і стала засобом щоденного спілкування білорус. населення та мовою багатого й розмаїтого фольклору. Основні її особливості: акання і якання, дзекання і цекання, тверді шиплячі та «р», фрикативний «г», перехід у певних позиціях приголосних «в» та «л» в «ў», розвиток «-ри-», «-ли-» на місці сполучень плавних із редукованими («грымець», «глытаць»), кличний відмінок іменників тощо. Літературно-писемна С.м. розвивалася в 13—15 ст. на базі давньорус. писемно-літ. мови через її поступове насичення білорус. рисами. Першою відомою датованою пам’яткою С.м. з рисами живої білорус. мови вважається договірна грамота смоленського кн. Мстислава Давидовича з Ригою і Готським берегом 1229. Остаточно сформувалася в актовій писемності ВКЛ на основі пн.-сх. говірок (Вільня (нині м. Вільнюс), Полоцьк, Вітебськ (нині місто і центр Вітебської обл., Білорусь), Смоленськ; нині місто в РФ). Згодом білорусько-укр. діловий стиль С.м. («руська мова») став офіц. мовою ВКЛ, що було законодавчо оформлено в Статутах 1566 і 1588 (див. Статути Великого князівства Литовського). Протягом 15—17 ст. старобілорус. мовою з’явилися численні жанрово різноманітні твори — документи великокнязівської канцелярії, ста-
тути, судебники, договори, грамоти, привілеї, інвентарні описи, актові матеріали судів, міських управ, магістратів та ін., релігійно-полемічна література, а також твори світської літератури (літописи, хроніки, хронографи, мемуарна література, перекладні повісті, оригінальні поетичні твори тощо). На основі С.м. виникло білорус. книгодрукування (білорус. першодрукар Франциск Скорина 1517—19 прокоментував і видав у Празі (Чехія) 23 книги Біблії мовою, наближеною до С.м.). Навчальну й проповідницьку літературу друкували у Вільні, Єв’ї (нині м. Вевіс, Литва), Кутеїнському монастирі (Орша; нині місто Вітебської обл.), Несвіжі (нині місто Мінської обл., Білорусь). Від серед. 17 ст. С.м. як офіційна була майже повністю витіснена з ужитку польс. мовою, а з поч. 18 ст. вона існувала лише в народно-діалектному варіанті. У 19 ст. відбувалося формування білорус. нац. мови. Літ.: Нарысы па гісторыі беларускай мовы. Мінск, 1957; Жураўскі А.І. Гісторыя беларускай літаратурнай мовы, т. 1. Мінск, 1967; Филин Ф.П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков. Л., 1972; Шакун Л.М. Гісторыя беларускай літаратурнай мовы. Мінск, 1984. Г.П. Півторак.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАРОБІЛОРУСЬКА МОВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
