СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД) — регіональна міждерж. орг-ція, створена відповідно до Мінської угоди від 8 грудня 1991 Білоруссю, Україною, Росією та Алма-Атинської декларації від 21 грудня 1991, яку підписали нові незалежні д-ви, що утворилися внаслідок розпаду СРСР (крім Грузії, Литви, Латвії, Естонії). Установчі документи визначали СНД як «цивілізований інструмент розлучення» колиш. рад. республік. Альтернативна стратегія розвитку СНД передбачала формування на її основі нового конфедеративного інтеграційного об’єднання на чолі з Росією. На засіданні глав д-в СНД у Мінську 22 січня 1993 Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Узбекистан підписали Статут СНД. Україна виступила проти надання СНД наднац. повноважень. Вищим органом СНД є Рада глав д-в, що збирається двічі на рік. Рада глав урядів координує співробітництво виконавчих гілок влади. Також були створені ради міністрів закордонних справ та міністрів оборони. Рішення приймаються за згодою всіх членів. Діють також структури міжгалузевого співробітництва. Функціонує Міжпарламентська асамблея (МПА СНД). Україна виконує лише ті рішення СНД, які відповідають її
нац. інтересам. Україна не підписала Мінську конвенцію про МПА СНД від 26 травня 1995. Національно-демократичні сили блокували рішення щодо заміни асоційованого членства України на повне, оскільки з 1996 рішення цієї структури мали бути імперативними до виконання, а Росія мала найбільшу квоту голосів. У грудні 1998 Держ. дума РФ назвала умовою ратифікації Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (31 травня 1997) вступ Верховної Ради України до МПА СНД. Блокада лівими розгляду законів про ратифікацію міжнар. договорів України, розкол національно-демократ. сил напередодні президентських виборів спричинили до прийняття в березні 1999 рішення про вступ України до МПА СНД. Але після створення в січні 2000 правоцентристської більшості у ВР України ситуація змінилася. Внаслідок цього у грудні 2000 Україна заявила про свою участь у Міжпарламентській асамблеї СНД лише на рівні к-тів і комісій. Починаючи з 2001, делегації ВР України відновили взаємодію з усіма структурами МПА. Досвід міжпарламентського співробітництва в рамках Співдружності засвідчив низьку ефективність правотворчої роботи, яка не має спільно визнаної стратегічної мети, адже СНД на межі 21 ст. перебуває у стані інституційного реформування та перманентної кризи. Унаслідок цього Росія висунула ідею формування кількох «швидкостей» інтеграції. 1996 було підписано договір про створення російсько-білорус. союзу. 1997 Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан створили митний союз. Натомість Україна, Грузія, Азербайджан, Молдова створили неформальне об’єднання ГУАМ (див. ГУУАМ). У березні 1998 було прийнято рішення про реформування структур СНД. Співдружність проявила незначну ефективність у вирішенні внутрішньодерж. громадян. конфліктів (Нагірний Карабах, Абхазія, Придністровська Молдов. Республіка). 2002 Туркменістан оголосив, що визначив для себе лише статус спостерігача в СНД.
Щоб надати нового імпульсу співробітництву в рамках СНД Україна запропонувала створити зону вільної торгівлі. У жовтні 2011 в Санкт-Петербурзі було підписано відповідну угоду. Україна домоглася включення до її положень пункту про максимальне обмеження винятків для окремих груп товарів (нафта, газ). Водночас Росія вибудовує Митний союз із Білоруссю та Казахстаном, метою якого було проголошено створення до 2015 спільного ринку товарів, послуг, капіталів, робочої сили з єдиною валютою. Стратегічна конкуренція «двох швидкостей» інтеграційних процесів на пострад. просторі та чіткий вибір України на користь участі в європейській інтеграції наприкінці 2011 на двадцятому році існування СНД поставили майбутнє Співдружності під сумнів. Ця міждерж. структура фактично залишалася «президентським клубом» та перебувала в пошуку нової стратегії майбутнього після завершення «пострадянського періоду» новітньої історії. Офіц. веб-сайт СНД: http:// www.cis.minsk.by. Літ.: Содружество Независимых Государств: Портрет на фоне перемен. Минск, 1996; Матвієнко В.М. Співдружність Незалежних Держав (СНД): Історія створення та розвитку. «Вісник Київського університету», 1997, вип. 6; Горбачев М.С. Союз можно было сохранить. М., 1999; Кравчук Л.М. Маємо те, що маємо: Спогади і роздуми. К., 2002; Орлова Т.В. Історія нових незалежних держав. К., 2010. А.Ю. Мартинов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
