СПЕЦІАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ — комплекс джерелознавчих галузей історичної науки, що вивчають окремі типи (види) джерел історичних та розробляють теоретико-методологічні засади їх дослідження. Виникнення С.і.д. пов’язане із суспільно-екон. практикою, розвитком та вдосконаленням господарської діяльності, становленням та функціонуванням держави, процесом людських взаємин і спілкування. Необхідність у користуванні знаками, поняттями, величинами, які б виступали еквівалентом (еталоном) у госп. розрахунках, вимагала знання мір довжини, площі, місткості, ваги. Ці поняття з’явилися в різних народів у найдавніші часи як необхідна складова екон. розвитку і слугували появі метрології. Потреба обліку часу, зміна дня і ночі, фаз місяця, пір року викликала необхідність фіксації явищ природи, а відтак — вироблення одиниць лічби часу, що привело до виникнення хронології. Поява перших знаків — символів для висловлювання думки і передачі її в просторі та часі — спричинила формування давніх систем писемності, історію та еволюцію якої вивчає палеографія тощо. Формування С.і.д. як окремих наук. знань припало на 18 ст., коли відбувався процес перетворення сукупності відомостей про факти та події минулого в історичну науку. Становлення їх як комплексної системи сформувалося в умовах наук. інституювання в 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст., що пов’язано з інтенсивним суспільно-екон. та культ. розвитком. У 1-й пол. 20 ст. усталився традиційний комплекс С.і.д. (хронологія історична, метрологія історична, нумізматика, геральдика, сфрагістика, дипломатика, палеографія), їхній джерельно-інформаційний потенціал викори-
М.Н. Сперанський.
744 СПЕЦІАЛЬНІ
стовувався в наук. дослідженнях, а спец. дисципліни викладалися у вузах. У 1960—80-х рр. активізувалося розроблення теоретико-методологічних проблем С.і.д., їхніх класифікаційних моделей, з’ясовувалися специфічні ознаки, місце і роль в істор. науці. Була визначена інтегративна роль джерелознавства (див. Джерелознавство історичне) як базової галузі у формуванні комплексної системи С.і.д., що сприймалася як підсистема історії, субдисципліна джерелознавства, яка й сама виступала як система із власною структурою. Усталеним і підтвердженим практикою є поділ комплексу С.і.д. на 2 групи: дисципліни, що вивчають окремі типи (види) джерел (нумізматика — монети, боністика — паперові грошові знаки, геральдика — герби, сфрагістика — печатки, фалеристика — нагороди, вексилологія — прапори), та дисципліни, що розробляють спец. методи роботи із джерелами і вивчають окремі риси та особливості, притаманні джерелу незалежно від його видової приналежності (палеографія — зовн. ознаки писемних пам’яток, хронологія — системи літочислення, ономастика — категорії власних імен і назв, маргіналістика — читацькі записи на берегах книг, мемуаристика — оповідні твори особового походження (спогади, щоденники, автобіографії) тощо). Термін «спеціальні історичні дисципліни» остаточно закріпився в серед. 1980-х рр. і прийшов на зміну існуючому — «допоміжні історичні дисципліни». Сучасна назва комплексу наголошує на самостійній ролі його дисциплін, які виконують спец. дослідницькі завдання, мають цільове призначення і спираються на різновиди джерел, що вимагає системного підходу до кожної з них. Проте об’єднуючим чинником є те, що предметом свого пізнання вони визначають закономірності формування джерел і кодування в них джерельної інформації. Так, нумізматика та боністика не тільки розшифровують зчитану із джерел інформацію про існування грошових
одиниць як засобів розрахунку в різні істор. періоди, а й дають можливість простежити екон. зв’язки між регіонами, д-вами, перебіг фінансово-госп. процесів тощо. Геральдика, окрім опису герба (знака), що виконував функцію атрибуції (розпізнавання) окремої особи, т-ва, установи, досліджує знакову систему та символіку різних епох, вивчає давні традиції й розробляє сучасні правила герботворчості. Фалеристика не тільки вивчає історію виникнення, становлення та функціонування нагородної системи й супровідних документів до неї, в яких відбилися ідеологія, світосприйняття та уподобання часу, а й комплексно досліджує історію вшанування найбільш гідних представників сусп-ва. Розвиток істор. науки закономірно привів до видозміни в системі С.і.д. Кількість дисциплін збільшується за рахунок виокремлення з їхнього традиційного комплексу таких, що мають власний предмет та об’єкт дослідження і володіють спец. методиками дослідження: із палеографії виокремилися філігранологія, берестологія, папірусознавство; із нумізматики — фалеристика тощо. Із появою нових методик формуються нові дисципліни (використання методів мат. статистики зумовило формування кліометрії; підвищення уваги до вивчення ролі та місця жінки в сусп. житті спонукало до виникнення фемінології; бажання зберегти пам’ять про наших предків, визначних представників народу покликало до життя некрополістику та ін.). До осн. завдань кожної спец. істор. дисципліни входить визначення передумов виникнення, осн. етапів формування і розвитку, стану дослідження та аналізу осн. джерельних комплексів, відпрацювання методик, визначення джерельної цінності, а відтак — актуалізації інформативного потенціалу спец. дисциплін. Метою дослідження спец. істор. дисципліни є отримання об’єктивної достовірної наук. інформації задля вирішення різнопланових проблем істор. науки. Спец. істор. дисципліна дає можливість встановити автентичність джерела, час і місце його
виникнення, авторство та ін. С.і.д. тісно пов’язані із джерелознавством та архівознавством, оскільки спрямовані на всебічне вивчення документальних (оригінальних) джерел. При дослідженні С.і.д. використовуються загальноістор. методи (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний та ін.), власне джерелознавчі (наук. евристики, систематизації, класифікації та критики джерел) і міждисциплінарні методики, властиві ін. наукам (методи мат. статистики, соціологічних досліджень, лінгвістичні, психології, хімічного аналізу та ін.). Нині сукупний комплекс С.і.д. налічує понад 80 найменувань, що стосуються різних проблем і періодів історії, мають свою специфіку, власні методики дослідження, предмет та об’єкт вивчення, завдання, завдяки чому отримали статус «джерелознавчих знань», оскільки спрямовані на всебічне вивчення різновидів джерел: писемних, речових, зображальних, аудіовізуальних та ін. Літ.: Вспомогательные исторические дисциплины: Историография и теория. К., 1988; Введение в специальные исторические дисциплины. М., 1990; Специальные исторические дисциплины: Учебное пособие. К., 1992; Савчин М.С. Допоміжні історичні дисципліни. Дрогобич, 1995; Бондаренко Г.В. Спеціальні (допоміжні) історичні дисципліни. Луцьк, 1997; Історична наука: Термінологічний і понятійний довідник: Навчальний посібник. К., 2002; Специальные исторические дисциплины: Учебное пособие. СПб., 2003; Спеціальні історичні дисципліни: Довідник. К., 2008; Леонтьева Г.А. и др. Вспомогательные исторические дисциплины. М., 2009; Яременко М. Спеціальні історичні дисципліни: Навчальний посібник. К., 2010. І.Н. Войцехівська, М.Ф. Дмитрієнко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СПЕЦІАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
