СЛУЖБА БЕЗПЕКИ ОУН(б). У різні роки в структурах спочатку Української військової організації, а згодом Організації українських націоналістів існували відповідні підрозділи, до компетенції яких належали питання безпеки й розвідки. Із 1921 у структурі Начальної команди УВО було створено референтуру розвідки, яку очолювали О.Думін (1921—23) та Ю.Головінський (1923—30).
Активність польс. спецслужб у боротьбі з УВО змусила референтуру розвідки розпочати роботу і в контррозвідувальному ключі. Після створення в лютому 1929 ОУН функції її розвідки й контррозвідки надалі продовжувала виконувати розвідувальна референтура УВО аж до остаточного злиття цих двох орг-цій. На території Західної України були створені окремі відділи розвідки, підпорядковані Крайовій екзекутиві ОУН. Виникла мережа жін. розвідки. На Празькій конференції ОУН 1932 структура орг-ції вперше отримала власну, окрему від УВО спецслужбу — «контрольно-розвідочну референтуру», яку очолив Я.Макарушка. У лютому 1939 під час організації нової крайової екзекутиви на західноукр. землях було створено окрему референтуру служби безпеки. Після розколу орг-ції й виникнення в лютому 1940 окремого Революц. проводу ОУН(б) одночасно постала служба безпеки бандерівської ОУН, яку очолив М.Лебедь. До лав кер-ва Служби безпеки ОУН(б) протягом 1940 — 1-ї пол. 1941 приєдналися вже відомі на той час організатори спецструктур ОУН — М.Арсенич, В.Турковський, І.Равлик, Є.Врецьона, П.Федорів, Я.Пришляк, Г.Пришляк та ін. Для вишколу спецконтингенту для служби безпеки оунівці створили на території Генеральної губернії кілька навч. центрів, в яких курсантам викладалися основи розвідки та контррозвідки, слідчої справи, організації спецслужб, конспірації, диверсійної та підривної справи, бойових мист-в тощо. Для підготовки своїх кадрів служба безпеки активно використовувала досвід спецслужб іноз. д-в — Польщі, СРСР, Німеччини. Особлива увага зверталася на вивчення досвіду рад. НКВС як гол. імовірного противника і найбільш досконалої структури держ. безпеки тодішнього світу. Уже протягом 1940—41 Службі безпеки ОУН(б) вдалося створити розгалужену та ефективну структуру, яка охоплювала орг. мережу ОУН на всіх рівнях. Паралельно з орг. мережею ОУН
було створено ідентичну у своїй структурі мережу референтур служби безпеки. Обласні, окружні, надрайонні та районні референтури служби безпеки підпорядковувалися не відповідним керівникам ОУН того чи ін. рівня, а винятково власному кер-ву. Фактично служба безпеки почала перетворюватися на орг-цію в орг-ції. У кожній низовій структурі ОУН служба безпеки мала власних інформаторів (від 5-ти до 20-ти на район), що давало змогу здійснювати тотальний контроль за підпіллям. Служба безпеки була наділена правом вести слідство й виносити справу на суд або, з метою конспірації, проводити ліквідацію небезпечної особи без суду. Для здійснення операцій із ліквідації противника у структурі обласної референтури служби безпеки передбачалася наявність спец. боївки служби безпеки. Осн. напрямами роботи Служби безпеки ОУН(б) до початку німецько-рад. війни 1941— 45 були: боротьба за здоровий моральний стан підпілля ОУН, протидія підривній діяльності ворожих спецслужб і знешкодження ворожої агентури, охорона членів ОУН(б), розбудова власної агентурної мережі у ворожих до ОУН(б) політ. середовищах, диверсії та провокації тощо. Із початком війни Німеччини проти СРСР Головний провід ОУН(б) визначив для служби безпеки наступні завдання — розвідка й контррозвідка проти зовн. противників (рад. спецслужби, польс. підпілля, румуни, угорці та ін.), внутрішньоорганізаційна безпека, боротьба з конкуруючими орг-ціями та структурами, нагляд за лояльністю громадян щодо справи укр. нац. визволення та боротьба із кримінальними злочинами. Після проголошення 30 червня 1941 Акта про відновлення незалежності у Львові (див. Акт Тридцятого червня 1941) та створення Українського державного правління мали місце спроби перетворити Службу безпеки ОУН(б) на органи держ. безпеки. За допомогою служби безпеки в областях і районах, очищених від Червоної армії, створювалися структури нар. міліції, які мали
стати опорою нової влади, забезпечувати порядок в умовах воєнного часу, запобігати диверсіям і шкідництву з боку противників укр. державності тощо. Однак різко негативне ставлення нацистів до спроб відновити незалежну укр. д-ву та масові репресії проти оунівців, розгорнуті вже з липня 1941, змусили орг-цію та її службу безпеки повернутися до традиційних підпільних методів боротьби. Після арешту С.Бандери та Я.Стецька кер-во ОУН(б) здійснював колиш. голова служби безпеки М.Лебедь, а кер-во спецслужбою націоналістів перейшло до рук М.Арсенича. Із кінця 1941 осн. напрямами діяльності служби безпеки стали: виявлення та нейтралізація рад. агентури, залишеної в нім. тилу, контррозвідувальна протидія репресіям з боку нацистів, розвідувальні заходи проти польс. підпілля, нейтралізація ворожих до ОУН(б) політ. груп, контроль за конспірацією та дисципліною в рядах власної орг-ції. Особлива увага в зазначений період приділялася боротьбі з нім. спецслужбами. Служба безпеки здійснювала постійне спостереження за нім. адміністрацією, поліцією, СД (нім. Sicherheitsdienst Reichsfhhrer-SS (SD); Служба безпеки райхсфюрера СС), вивчала можливості отримання інформації із цих структур та впровадження до них власної агентури. Завдяки активній діяльності служби безпеки вдавалося отримувати секретні списки оунівців, яких планували арештовувати гітлерівці, та навіть проводити операції з визволення окремих керівників підпілля з нім. в’язниць. На 3-му Надзвичайному Великому зборі ОУН(б) у серпні 1943 було дещо реформовано структуру служби безпеки. Гол. керуючим органом служби безпеки стала референтура служби безпеки Головного проводу ОУН(б). На неї покладалися завдання розвідки, контррозвідки, слідства в політ. та кримінальних справах, контролю за дотриманням конспірації серед членів підпілля та виконанням наказів кер-ва, ведення розвідки в іноз. д-вах тощо. Референтури служби безпеки продовжували діяти при
659 СЛУЖБА
660 СЛУЖБА
крайових, окружних, районних і надрайонних проводах. У низових ланках — на рівні «кущів» та «станиць» — діяли законспіровані інформатори служби безпеки. При референтурах служби безпеки в обов’язковому порядку, окрім референтів, були слідчі, архіваріуси, бойовики, розвідники, інформатори, зв’язкові, канцеляристи. Чисельний склад референтур не був сталим, але він здебільшого мав подібну структуру, яка включала розвідчо-інформаційний, поліційно-виконавчий відділи та групу допоміжного персоналу (секретарі, кур’єри, зв’язкові). Намагання контролювати всі ланки підпілля, особисте життя підпільників і політ. настрої населення призвели до того, що структури служби безпеки 1943 непомірно розрослися. Кількість інформаторів служби в окремих районах сягнула сотень осіб, в окремих районах замість однієї створювалося 2—3 боївки служби безпеки чисельністю 10—25 бойовиків. Окремою сторінкою в діяльності Служби безпеки ОУН(б) стало протистояння рад. органам держ. безпеки. Тотальний контроль, який здійснювався рад. спецслужбами за сусп-вом, щільна агентурна мережа, терор і підступні методи боротьби викликали відповідну реакцію з боку оунівської служби безпеки. Намагаючись вберегтися від ворожої агентури, очистити свої лави і скомпрометувати противника, служба безпеки почала вдаватися до терору супроти підпілля, бійців Української повстанської армії та запідозреного в лояльності до влади місц. населення. Особливого розмаху набули акції чисток на Волині, де референт служби безпеки М.Козак («Смок») вдався до масштабних «санаційних» операцій. Від січня до жовтня 1945 на Волині від таких дій служби безпеки загинули 889 членів ОУН(б) із 938, які потрапили під слідство. В окремих районах у співробітництві з рад. органами держ. безпеки були звинувачені 50—85 % підпільників. Наслідком терору служби безпеки на Волині стала поява в грудні 1945 опозиції в рядах ОУН(б).
Жорстокі методи й масові чистки, застосовані Службою безпеки ОУН(б), убивство часто невинних людей були значною мірою спричинені провокативними діями з боку рад. спецслужб. Останні з допомогою сфальшованих документів, використання псевдобоївок або ін. доступними способами намагалися компрометувати підпільників та бійців УПА, викликаючи тим самим терор проти них із боку служби безпеки. Структура референтур служби безпеки проіснувала в західноукр. регіоні до кінця 1951, коли вона була розформована за наказом Головного проводу. У зв’язку з гострим дефіцитом досвідчених кадрів у проводах ОУН(б) усіх рівнів есбісти були переведені на відповідні посади в оунівському підпіллі. Літ.: Мудрик-Мечник С. Служба безпеки Революційної ОУН у боротьбі з НКВД—НКГБ—МГБ—КГБ. Тернопіль, 1994; Єфіменко В. Інформативна робота Служби безпеки ОУН (С. Бандери). В кн.: Друга світова війна і Україна: Матеріали наукової конференції. К., 1996; Вєдєнєєв Д., Єгоров В. Меч і тризуб: Нотатки до історії Служби безпеки Організації українських націоналістів. «З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ», 1998, № 1/2 (6/7); 2000, № 2/4 (13/15); Їх же. До питання про історіографію Служби безпеки Організації українських націоналістів. В кн.: Держава і право: Щорічник наукових праць молодих вчених, вип. 2. К., 1999; Вєдєнєєв Д.В. Контррозвідувальне забезпечення в Українській повстанській армії. В кн.: Сторінки воєнної історії України: Збірник наукових праць, вип. 4. К., 2000; Єфіменко В. Тактика і методи роботи працівників спеціального підрозділу ОУН(Б). «З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ», 2000, № 2/4 (13/15); Вєдєнєєв Д. Зародження спеціальних служб руху українських націоналістів (1920—1930 рр.). «Пам’ять століть», 2001, № 4; Матеріали та документи Служби безпеки ОУН(Б) у 1940-х рр. К., 2003; Папакін Г. «Озернянський архів» — нові джерела до історії українського руху Опору. «Архіви України», 2005, № 1— 3 (256); Боротьба з агентурою: Протоколи допитів Служби безпеки ОУН в Тернопільщині: 1946—1948, кн. 1—2 (Літопис Української повстанської армії, т. 43—44). Торонто—Львів, 2006; Боротьба з агентурою: Протоколи допитів Служби безпеки ОУН в Тернопільщині: 1946—1948, кн. 3 (Літопис Української повстанської армії, т. 46). Торонто—Львів, 2007. І.К. Патриляк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СЛУЖБА БЕЗПЕКИ ОУН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
