СІМФЕРОПОЛЬ (кримськотатарською — Акъмесджит, Aqmescit) — місто республіканського (АР Крим) значення, столиця Автономної Республіки Крим. Розташов. у центр. частині Крим. п-ова, у долині р. Салгир, між Зовнішнім та Внутрішнім пасмами Крим. гір. Населення 336,3 тис. осіб (із населеними пунктами, підпорядкованими міській раді, — 360,6 тис., 2011). На території міста існує городище Керменчик (тюркською — «фортечка»), яке ототожнюють із Неаполем Скіфським. Ак-Месджит (у слов’ян. традиції — АкМечеть) виник на пн. сх. від городища, на лівому березі р. Салгир. Першою відомою спорудою в місті була маленька мечеть зі статусом соборної (джамі), збудована якимось Абдуррагманом Беком і датована травнем 1508. Місця на південь від неї обрали для літнього відпочинку та полювання члени династії Гіреїв і вищі достойники Кримського ханату. Приблизно наприкінці 16 — на поч. 17 cт. тут виникла постійна резиденція калги-султана (див. Калга). Вірогідно, цей палацовий комплекс був зародком міста, яке ще наприкінці 18 ст. мало другу назву — Султан-Сарай.
Евлія Челебі в 2-й пол. 17 ст. повідомив про існування в місті 5-х мечетей, 2-х медресе, 3-х заїжджих дворів, 200 торговельних яток. 1736 місто було спалене рос. військом на чолі з Б.-К.Мініхом, згодом — відновлене. За часів незалежності ханату (1771—83) воно було центром каймакамлику (див. Каймакам). 1771 біля АкМечеті містилася штаб-квартира кн. В.Долгорукова, а 1777 — табір рос. корпусу під командуванням О.Суворова. Після анексії Криму Рос. імперією (1783) поруч з Ак-Мечеттю (мусульманське населення якої значно зменшилося через еміграцію) 1784 заклали нове місто — адм. центр новоутвореної Таврійської області, назване Сімферополь (грецькою — «місто загального добра/користі»). 1796, після ліквідації Таврійської обл., місту повернули назву Ак-Мечеть і перетворили на повітовий центр. З утворенням 1802 Таврійської губернії місто стало її центром і знов отримало назву Сімферополь (утім тривалий час паралельно вживали й назву Ак-Мечеть). Склалися дві частини міста: Старе, або Азійське, місто (тобто татарська Ак-Мечеть), яке збере-
гло нерегулярну мережу вулиць, і Нове, або Європейське, чиї прямокутні квартали було розплановано й забудовано протягом 1-ї пол. 19 ст. Під час Кримської війни 1853—1856 С. був гол. тиловою базою рос. військ. Тривалий
579 СІМФЕРОПОЛЬ
час місто виконувало переважно адм. функції і практично не мало екон. значення (1792 тут мешкало 1,6 тис. осіб, у 1846 — 13,8 тис.). Мешканці С. потерпали від пошестей та нестачі питної води. Ситуація змінилася зі спорудженням залізниці: сполучення С. з Харковом через Лозову (нині місто Харків. обл.) встановлено 1874, із Севастополем — 1875. У місті почала розвиватися пром-ть, переважно харчова. 1897 С. мав 49 тис. жителів, а 1914 — уже 91,5 тис. На поч.
Сімферополь. Маєток П.С. Палласа. Фото початку 21 ст.
580 СІМФЕРОПОЛЬ
20 ст. на правому березі Салгира сформувався район Заріччя, забудований особняками. Із 1887 працювала Таврійська вчена архівна комісія. Утім адміністративнокульт. роль міста і на поч. 20 ст. превалювала над економічною. 1918—20 влада не раз змінювалася: 14 січня 1918 місто захопили більшовики, С. став столицею Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди; 24 квітня 1918 в місто увійшли українські (див. Кримська група Армії УНР) і нім. війська, які привели до влади Крим. крайовий уряд, очолюваний С.Сулькевичем, а потім — С.Кримом; з 11 квітня до 24 червня 1919 С. був у руках більшовиків (див. Кримська Соціалістична Радянська Республіка), яких змінили білогвардійці (спочатку — уряд А.Денікіна, потім — П.Врангеля). 13 листопада 1920
було остаточно встановлено рад. владу. Втрати міста, спричинені революцією, відчувалися довго: лише 1930 його населення (96,3 тис. осіб) перевищило рівень 1914. 1921—45 місто було столицею Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки. Значно покращив стан міського водопостачання побудований 1928 Аянський водопровід. 1938 в місті сформовано 3 адм. райони: Центральний, Залізничний та Новоміський (нині — Київський). Місто було окуповане гітлерівцями з 1 листопада 1941 до 13 квітня 1944. Із 1945 С. — центр Крим. обл., яку 1954 було передано зі складу РРФСР до УРСР. 1954—56 в долині Салгира створено Сімферопольське водосховище, яке різко поліпшило стан водопостачання міста. 1957
споруджено аеровокзал. Із 1959 діє тролейбусна лінія С.—Алушта (1961 доведена до Ялти), яка зробила зручнішим сполучення з курортами Пд. узбережжя й підсилила роль С. як траспортного вузла. У повоєнний час місто перетворилося на значний пром. центр із переважанням машинобудування, харчової та легкої пром-сті. Із 1991 С. — столиця АР Крим. Місто є найважливішим осередком науково-культурного і громадсько-політ. життя півострова. Тут працює Меджліс кримськотатарського народу. Серед вищих навч. закладів найвідомішим є Таврійський національний університет ім. В.Вернадського, який веде свою історію від Таврійського ун-ту, створеного 14 жовтня 1918. Музеї: Центр. музей Тавриди (раніше — Крим-
Сімферополь. Долгоруковський обеліск. Фото 2010.
ський республіканський краєзнавчий музей), етнографічний, художній, будинок-музей місц. уродженця — письменника І.Сельвінського. Пам’ятки арх-ри: мечеть Кебір-Джамі (імовірно, 17—18 ст., реконструкція 1994); будинок Мільгаузена (1787); садиба «Ка-
ролинівка» (П.-С.Палласа; кін. 18 — поч. 19 ст.); богадільня Таранова-Бєлозерова (1822—26); заміський палац М.Воронцова в парку «Салгирка» (1827); госпіталь (1-ша пол. 19 ст.), залізничний вокзал (1951). Численні пам’ятники, найдавніший з яких — обеліск на честь кн. В.Долго-
рукова (1842). Археол. пам’ятки: палеолітична стоянка Чокурча, городище Керменчик (Неаполь Скіфський), поселення й кургани різних епох. На терені міста 1967 знайдено унікальний Сімферопольський скарб, заритий не раніше поч. 15 ст. Із С. пов’язана діяльність М.Пирогова,
581 СІМФЕРОПОЛЬ
582 СІНГАЛЕВИЧ
М.Арендта, А.Маркевича, В.Войно-Ясинецького (архієпископа Луки). Офіційний веб-сайт Сімферопольської міської ради: http:// sim.gov.ua. Літ.: Маркевич А.И. Симферополь, его исторические судьбы, старина и недавнее прошлое. Симферополь, 1924; ІМіС УРСР: Кримська область. К., 1974; Чупиков Б., Петровская М. Симферополь: Историко-краеведческий очерк. Симферополь, 1984; Брошеван В.М. Симферополь 1941— 1944 гг.: Историко-документальный очерк о городе Симферополе в годы Великой Отечественной войны. Симферополь, 1994; Тархов А.Е. Симферопольский альбом. Симферополь, 1996; Белова С.Л. Симферополь: Этюды истории, культуры, архитектуры. Симферополь, 2001; Крикун Ю. Пам’ятники кримськотатарської архітектури (ХIII—ХХ століття). Сімферополь, 2001; Бабенко Г.А., Дюличев В.П. Симферополь — город пользы. Симферополь, 2007; Широков В.А., Доля А.И. Симферополь: Улицы и дома рассказывают. Симферополь, 2007; Ніколко М. «БЕЗобразИЕ» Сімферополя: БЕЗобразНІСТЬ і ПОтворНІСТЬ міста. В кн.: Схід—Захід: Історикокультурологічний збірник, вип. 9—10. Х., 2008. Д.С. Вирський, Д.Я. Вортман, О.І. Галенко.
В. Сінгалевич.
новлення укр. влади у Стрийському та сусідніх повітах. Член Української національної ради ЗУНР 1918—19. Учасник двох нарад послів і голів дипломатичних місій УНР (18—22 червня, 6— 14 серпня 1919), де розглядалися засади зовн. політики та діяльність укр. дипломатичних представництв. Із квітня 1919 обіймав посаду дипломатичного представника ЗОУНР у Відні. 1 серпня 1920 призначений уповноваженим диктатора ЗУНР Є.Петрушевича у справах фінансів, торгівлі й промислу, а 1922 — уповноваженим для внутр. справ. Не раз проводив засідання Колегії уповноважених диктатора ЗУНР. У квітні 1922 — учасник делегації Західноукраїнської Народної Республіки на міжнар. конференції в Генуї (Італія). 1930— 39 — директор Земельного банку у Львові. У січні 1931 — член-засновник Укр. катол. союзу. П. у м. Брегенц (Австрія). Літ.: Волинець С. Володимир Сінгалевич. В кн.: Передвісники і творці Листопадового зриву: Західньо-українські громадські і політичні діячі. Вінніпег, 1965; Соловйова В. Дипломатичні представництва УНР у Німеччині та Австрії. В кн.: Вісник Київського державного лінгвістичного університету: Серія: Історія, економіка, філософія, вип. 2. К., 1998; Нариси з історії дипломатії України. К., 2001; Хмельовський П. Володимир Сінгалевич. В кн.: Західно-Українська Народна Республіка: 1918—1923: Уряди. Постаті: 1918—1923. Львів, 2009. І.Я. Соляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СІМФЕРОПОЛЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
