СІМЕЇЗ — с-ще міськ. типу, підпорядковане Ялтинській міській раді Автономної Республіки Крим. Розташов. на узбережжі Чорного моря, біля гори Кош-Кая (Кошка). Населення 3,9 тис. осіб (2011). Сімеїзькій селищній раді підпорядковуються 7 населених пунктів: с-ща міськ. типу Сімеїз, Кацівелі, Понизівка, Паркове, Берегове (колиш. Кастрополь), Голуба Затока та село Оползневе (колиш. Кікінеїз). Село С. (у формі Семійос) уперше згадується в османському дефтері (податковому описі) 1520-х рр., який зафіксував тут 30 грец. осель. Імовірно, село існувало в 15 ст. чи навіть раніше. 1475—1771 С. належав Османській імперії (у Кафинському ейялеті), 1771—83 — незалежному Кримському ханату (у Бахчисарайському каймакамлиці; див. Каймакам), із 1783 — Рос. імперії (у Сімферопольському пов. Таврійської області (із 1802 — Таврійської губернії), із 1837 — в Ялтинському пов. Таврійської губ.,
із 1914 до 1917 — в Ялтинському градоначальстві). Після переселення християн Кримського ханату до Північного Приазов’я 1778— 1780 населення С. складалося лише з татар-мусульман. Наприкінці 18 — на поч. 19 ст. навколо С. виникли маєтки рос. землевласників, серед яких вирізняється підприємець Іван Мальцов (був власником маєтку з 1828, помер 1853). Його син Сергій почав здавати для відпочинку дешеві дачі, а онуки Іван і Микола (власники маєтку з 1894) вирішили створити фешенебельний курорт «Новий Сімеїз». Для цього територію маєтку було розділено на ділянки, які продавали за умови спорудження новим власником дачі або пансіона. За ген. планом (автор Я.Семенов) було прокладено вулиці, влаштовано громад. парк, водогін, каналізацію та освітлення. На 1913 зі 167 ділянок було продано 89. Було засновано «Товариство благоустрою селища Новий Сімеїз» (1906) і розроблено його статут (1910), упорядковано відносини із громадою села Сімеїз. Багато зі збудованих на поч. 20 ст. вілл (зокрема «Ксенія», «Мрія», «Дива», «Нюкта», «Хайял») мають мистецьку цінність (архітектори Я.Семенов, М.Краснов та ін.). М.Мальцев 1900 на горі Кош-Кая заснував аматорську астрономічну обсерваторію, яку 1908 подарував Пулковській обсерваторії (із 1945 існувала як Крим. астрофізична обсерваторія АН СРСР, нині Сімеїзька обсерваторія — підрозділ Крим. астрофізичної обсерваторії, розташованої в смт Научний, підпорядкованому Бахчисарайській міськраді АР Крим). Після остаточного встановлення рад. влади в Криму (1920) вілли було націоналізовано, на їх базі створено кілька санаторіїв. 1929 весь С. підпорядкували одній курортно-селищній раді з віднесенням поселення до категорії с-щ міськ. типу. 1932 курорт став цілорічним (спеціалізація — лікування туберкульозу). Із 8 листопада 1941 до 16 квітня 1944 С. був окупований гітлерівцями. Із поверненням рад. влади кримськотатар. більшість населення С.
було депортовано. У 1950—80-ті рр. тривав розвиток курорту. 1968 відкрито музей М.Коцюбинського (перебував у С. 1895 і 1911). На території селища та в його околицях — численні археол. пам’ятки. На горі Кош-Кая — могильник кизил-кобинської к-ри (див. Таври) з «кам’яними ящиками», гото-аланський могильник кінця 6 — поч. 9 ст. і рештки укріплення (замку) Лимен-Ісар (Лімен-Кале; споруджене в 1-й пол. 13 ст., загинуло наприкінці 13 ст.). На скелі Панеа (Дженевез-Кая) — рештки поселення, яке існувало у візант. і генуезький періоди. У візант. період це був, скоріше за все, монастир, який виник у 9—10 ст. і загинув наприкінці 13 ст. Виявлено фундаменти 3-х храмів (які існували послідовно на одному місці), найдавніший з яких мав мозаїчну підлогу. На цьому ж місці між 1380 і 1420 генуезці спорудили замок, який загинув наприкінці 15 ст. (імовірно, знищений турками 1475; збереглися руїни укріплень). На пн. сх. від с. Оползневе — середньовічне укріплення Біюк-Ісар. Біля смт Понизівка на мисі Святої Трійці — укріплення Кучук-Ісар (10—14 ст.). Літ.: ІМіС УРСР: Кримська область. К., 1974; Фирсов Л.В. Исары: Очерки истории средневековых крепостей Южного берега Крыма. Новосибирск, 1990; Петрова М.М. Симеиз: Путешествие по старым дачам. Симферополь, 2006; Иванов А.В. Симеиз: Путеводитель. Севастополь, 2007; Коваленко А.І. Перлини кримської архітектури. Сімферополь, 2011. Д.С. Вирський, Д.Я. Вортман.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СІМЕЇЗ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
