СІМАШКЕВИЧ Микола Васильович (22(09).05.1875—31.08.1938) — педагог, політ. і громад. діяч. Н. в с. Кошаринці (нині село Бершадського р-ну Він. обл.) в сім’ї псаломщика. Закінчив історико-філол. ф-т Петербурзького ун-ту (1902) з дипломом 1-го ст. 1911 вступив до Конституційнодемократичної партії. Учителював у київ. приватній г-зії В.Науменка, де в нього навчалися М.Рильський, майбутній академік АН СРСР М.Алексєєв та ін. Член Укр. пед. т-ва, член Української Центральної Ради від учительських орг-цій. Віце-директор департаменту середніх шкіл мінва освіти (1918—19). Із 1919 до кінця 1923 перебував у Баришівці. Ставши директором соціальноекон. технікуму (колиш. Баришівської г-зії) й одночасно баришівської семирічки, зміцнив учительський персонал добрими педагогами-киянами (М.Зеров, О.Бургардт; див. Юрій Клен). Повернувся до Києва, призначений завідуючим дитячим будинком Пд.-Зх. залізниці. Був двічі заарештований (1930, 1933). У 1930-х рр. викладав укр. мову й літературу на Київ. індустріальному робітфаку. 26 січня 1938 ув’язнений втретє. Засуджений за рішенням «трійки» до смерті з конфіскацією майна. Страчений у м. Київ. Під час перевірки справи 1959 слідчий відділу Управління КДБ при РМ УРСР по Київ. обл. капітан Слинько підтвердив обґрунтованість обвинувачення. Згодом реабілітований. Не називаючи його на ім’я, поетичні спогади про С. залишив
М.Рильський («Мандрівка в молодість»). У сучасному літературознавстві це лишається невідомим. Син Лев, студент Київ. політех. ін-ту (1905 — 26 листопада 1921), був розстріляний Київ. губернською ЧК за участь у кер-ві повстанським к-том. Його загибель вплинула на творчість М.Зерова тих років. Дочка — художник театру й кіно Милиця (Майя) Миколаївна (1900—76). Літ.: Безсмертні: Збірник спогадів про М. Зерова, П. Филиповича і М. Драй-Хмару. Мюнхен, 1963; Зерова С. Спогади про Миколу Зерова. «Слово і час», 1996, № 2 (422); Вербицький Р.Б. Про мого дядька Левка. В кн.: Матеріали Всеукраїнської конференції сумної пам’яті великого терору 1937 року «Злочин без кари», 3— 4 листопада 1997 року. К., 1998; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998; Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917—1941 рр.: Джерелознавче дослідження. К., 1999; Роженко М., Богацька Е. Сосни Биківні свідчать: Злочин проти людства, кн. 1. К., 1999; Вербицький Р.Б. Спогади. К., 2011; Центральний державний архів громадських об’єднань України, № 58271 (архівно-слідча справа), ФП / кор. 1459. С.І. Білокінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СІМАШКЕВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
