Під час російсько-турец. війн багато сербів, увійшовши до складу козацької старшини, згодом діставали маєтки в Україні, про що свідчать реєстри Війська Запорозького. Серби були також серед студентів і викладачів Києво-Могилянської академії. Компактні поселення із сербів в Україні виникли в серед. 18 ст. У січні 1752 із сербів була утворена адм.-тер. військ. одиниця в межиріччі Синюхи (прит. Пд. Бугу) і Дніпра під назвою Нова Сербія, офіційно — для охорони пд. рубежів від татар. і турец. нападів, а фактично — для приборкання запорожців. Під кер-вом полк. І.Хорвата були утворені 2 полки — гусарський і пандурський. 1754 тут була заснована фортеця Святої Єлизавети (із 1775 — м. Єлизаветград; нині м. Кіровоград), що стала адм. центром Нової Сербії. У травні 1753 на пд. сх. від Сіверського Дінця (прит. Дону) в межиріччі Бахмута (нині р. Бахмутка) та Лугані (обидві — притоки Сіверського Дінця) була утворена ін. адм.-тер. військ. одиниця під назвою Слов’яносербія. До Слов’яносербії увійшли 2 полки під проводом Р.Прерадовича та І.Шевича (1300 вояків), які відбували службу на т. зв. Українській лінії.
1764 уряд ліквідував обидва сербських поселення, включивши їх до Новоросійської губернії. Скасування сербських поселень було викликано тим, що обіцяна сербами кількість поселень не була реалізована і досить скоро вони поповнилися українцями й молдованами. Крім того, угор. влада, з теренів якої приходили серби, дуже негативно поставилася до царського маніфесту із закликом до іноземців селитися в Рос. імперії. Певну роль відіграли й протиріччя в самій сербській громаді, зокрема невдоволення тиранією І.Хорвата. Досить швидко серби асимілювалися. По-перше, обидва адм. утворення складалися не лише із сербів, а й ін. правосл. народів — українців, болгар, волохів, греків. По-друге, етнічну асиміляцію сербів не зупинили заходи царського уряду, спрямовані на їхню територіальну ізоляцію: так, під час поселення з районів майбутньої Новосербії були виселені мешканці понад 7 тис. будинків, які належали запорожцям і українцям, переселеним із земель, що входили до складу Речі Посполитої. Скасування цих привілеїв у процесі перетворення сербських шанців і рот на села і те, що серби переселялися в Росію без родин й одружувалися з місц. уродженками, стало гол. причиною їх етнічної асиміляції. Перебування сербів в Україні знаходить своє відбиття в топоніміці. Так, в Угорщині після австро-турец. війн кінця 17 — 1-ї пол. 18 ст. вони заснували низку поселень, таких як Каніж, Панчево, Мартоноша, Суботец, Федвар. Ці назви були перенесені в Нову Сербію (сучасна Кіровоградська область). Літ.: Костић М. Српска насельа у Русиjи: Нова Србиjа и Славеносрбиjа. Београд, 1923; Шевченко Ф. Серби і болгари в українському козацькому війську ХVII—ХVIII ст. В кн.: Питання історії та культури слов’ян. К., 1963; Барjактаровић М. Трагови српских насельа у некадашньоj «Новоj-Србиjи» Украjине: Зборник радова САНY: Нова сериjа, кн. 1, № 5. Београд, 1971; Наулко В.И. Развитие межэтнических связей на Украине. К., 1975; Костић М. Нова Србиjа и Славеносрбиjа. Нови Сад, 2001; Павлюченко О.В. Серби та чорногорці в Україні (XIX — початок XX ст.): Біографічний словник. К., 2009. В.І. Наулко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СЕРБИ В УКРАЇНІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
