СЕВАСТОПОЛЬСЬКА ОБОРОНА 1941—1942 — оборона міста і гол. військово-мор. бази Чорномор. флоту 30 жовтня 1941 — 2 липня 1942 (бої продовжувалися до 12 липня 1942) від німецькорумун. загарбників (нім. 11-та армія та румун. гірський стрілец. корпус). Після прориву 20 жовтня 1941 нім. 11-ї армії (команд. — генерал-полк. Е. фон Манштейн) до Криму командування Вермахту розраховувало на захоплення Севастополя з ходу. На кінець жовтня 1941 гарнізон міста нараховував бл. 21 тис. осіб, на його озброєнні налічувалося 150 польових та берегових гармат. Система оборони із суходолу складалася з 3-х рубежів (передового, головного і тилового), проте її підготовку вчасно не було завершено. Перший бій за Севастополь відбувся 30 жовтня в районі с. Миколаївка (нині с-ще міськ. типу Сімферопольського р-ну АР Крим) з нім. розвідувальними підрозділами. 3—4 листопада 1941 до оборонних позицій наблизилися передові частини нім. 11-ї армії. 4 листопада наказом командуючого військами Криму був створений Севастопольський оборонний район (СОР; спочатку командуючий — генерал-майор І.Петров, із 19 листопада — віце-адмірал П.Октябрський), який об’єднував усі сухопутні, мор. і повітряні сили, що дислокувалися в Севастополі. 9 листопада до Севастополя підійшла Приморська армія, із прибуттям якої заг. чисельність військ СОР збільшилася до 50 тис. осіб. Артилерія СОР з
урахуванням гармат берегової артилерії флоту налічувала до 170 гармат і 180 одиниць 82- і 120-мм мінометів. Противник здійснив 3 великі наступи на місто. 11 листопада розпочався перший штурм Севастополя (11—21 листопада 1941). Він підтримувався авіац. групою до 100 літаків. Однак у результаті стійкої оборони рад. військ листопадовий наступ противника було зупинено. Своєю самовідданістю і завзятістю рад. війська скували в Криму нім. 11-ту армію, не дозволивши противникові використати її для удару на Кавказ через Керченську протоку, а також для надання допомоги нім. 1-й танковій групі під Ростовом-на-Дону (нині місто в РФ). Війська СОР, посилені за вказівкою Ставки Верховного головнокомандування за рахунок Закавказ. фронту 388-ю стрілец. д-зією, маршовим поповненням (бл. 6 тис. осіб), бригадою мор. піхоти та двома окремими стрілец. полками, у період із 17 грудня 1941 до 1 січня 1942 відбили другий наступ німецько-румун. військ на Севастополь. 20 грудня 1941 СОР, який раніше перебував у безпосередньому підпорядкуванні Ставки Верховного головнокомандування, передавався в управління командуючому Закавказ. фронтом. Розпочата 25 грудня 1941 командуванням Закавказ. фронту, Чорномор. флоту й Азовської військової флотилії КерченськоФеодосійська десантна операція 1941—1942 змусила противника відтягнути частину своїх сил від Севастополя та припинити штурм. 8 травня 1942 нім. війська перейшли в наступ проти рад. військ Кримського фронту, які обороняли Керченський п-ів, і змусили їх наприкінці травня 1942 залишити п-ів. Вивільнення значної частини ворожих сил різко погіршило становище Севастополя. Тут зосереджувалися осн. сили нім. 11-ї армії та румун. гірського стрілец. корпусу в складі 10-ти піх. д-зій (204 тис. осіб), було створене могутнє артилер. угруповання, яке налічувало 670 гармат калібру від 75 до 420 мм, 655 протитанк. гармат і 720 мінометів. Крім того, противник мав
дві 615-мм мортири і 800-мм гармату «Дора». Середня щільність артилерії становила 60 гармат і мінометів на 1 км фронту. На напрямку гол. удару ця щільність досягала 150 гармат і мінометів. За заявою Е. фон Манштейна, такого масованого застосування артилерії Вермахт не здійснював у жодній операції Другої світової війни. Значно були посилені військово-повітряні і військовомор. сили. Для дій проти рад. кораблів противник виділив спеціально підготовлену авіаескадру в кількості 150-ти бомбардувальників і літаків-торпедоносців. Примор. армія на цей час мала 7 стрілец. д-зій, 2 бригади мор. піхоти, 2 стрілец. бригади і 2 полки мор. піхоти. У складі СОР налічувалося 106 625 осіб, 606 гармат, 38 танків (Т-26) і 53 літаки. Підвезення поповнення, боєприпасів, пального та ін. матеріальних засобів для військ СОР у червні 1942 здійснювалося в надзвичайно складній обстановці за панування авіації противника на морі, винятково бойовими кораблями і підводними човнами. У цілому противник мав перевагу в піхоті й артилерії в 1,5 раза. На напрямку гол. удару перевага ворога виявилася ще більш значною. У танках і авіації противник мав абсолютну перевагу. 7 червня 1942 після потужної 5-денної авіаційно-артилер. підготовки противник почав третій штурм. Упродовж місяця рад. війська без авіації, за браку матеріально-тех. засобів вели завзяті кровопролитні бої. 26 червня 1942 бойові кораблі доставили до Севастополя останнє поповнення — 142-гу стрілец. бригаду. Проте німці, ще 23 червня 1942 опанувавши пн. сторону, 30 червня розпочали штурм Малахового кургану. В ніч на 1 липня 1942 кер-во СОР з дозволу Ставки Верховного головнокомандування евакуювалося із Севастополя. Для керівництва обороною залишили штаб 11-ї стрілец. д-зії, кер-во якої через добу також покинуло місто. Трагедією для захисників стало те, що віце-адмірал П.Октябрський, який командував Чорномор. флотом і офіційно
очолював оборону Севастополя, не повною мірою виконав наказ командування про евакуацію. На літаках та двох підводних човнах вдалося вивезти тільки частину керівного складу. Героїчних захисників міста залишили напризволяще. Люди відходили в напрямку Кавказу на дрібних плавзасобах, просто вплав. Понад 1 тис. осіб підібрали у відкритому морі. Більшість продовжувала боронитися з надією на прихід сил флоту та евакуацію. Бої припинилися тільки 12 липня 1942. Лише невелика частина рад. воїнів прорвалася в гори, а основна маса потрапила в полон. Німецькі джерела повідомили про 90 тис. полонених у Севастополі. Заг. втрати перевищили 200 тис. осіб, у т. ч. безповоротні — 156 880 осіб, санітарні — 43 601 особа. Більш як 8-місячна оборона Севастополя ввійшла в історію як зразок тривалої оборони, приклад масового героїзму рад. воїнів. Завзята боротьба захисників Севастополя і втрати, яких зазнав противник, порушили плани нім. командування. Навесні й у 1-й пол. літа 1942 гітлерівці не могли використовувати 11-ту армію для наступу на ін. ділянках радянсько-нім. фронту. Вона вивільнилася тільки в липні 1942, причому була настільки знекровлена під Севастополем, що вимагала відпочинку і поповнення. 22 грудня 1942 була затверджена медаль «За оборону Севастополя». За героїчну оборону 1941—42 Севастополю Указом Президії ВР СРСР від 8 травня 1965 присвоєно звання міста-героя. Тисячі захисників Севастополя були відзначені урядовими нагородами. Літ.: Крым в период Великой Отечественной войны: 1941—1945: Сборник документов и материалов. Симферополь, 1973; Борисов Б.А. Подвиг Севастополя. Симферополь, 1977; Великая Отечественная война, 1941—1945: Энциклопедия. М., 1985; Ванеев Г.И. Севастополь, 1941—1942: Хроника героической обороны, кн. 1—2. К., 1995; Памяти павших: Великая Отечественная война 1941— 1945. М., 1995; Маношкин И.С. Июль 1942 года: Падение Севастополя. М., 2009; Манштейн Э. Проигранные победы: Личные записки генерала Вермахта. М., 2009. В.М. Грицюк, О.Є. Лисенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СЕВАСТОПОЛЬСЬКА ОБОРОНА 1941—1942» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
