САЛТІВСЬКО-МАЯЦЬКА КУЛЬТУРА, салтівська культура — археол. к-ра серед. 8 — 1-ї пол. 10 ст., поширена в Пд.-Сх. Європі, переважно у степовій і лісостеповій зонах. Уперше пам’ятки С.-м.к. було виділено на поч. 20 ст. після археол. розкопок городища та розташованого поруч могильника поблизу с. Верхній Салтів на Харківщині (див. Верхній Салтів) та Маяцького археол. комплексу (городище, селище, могильник). Значний внесок у дослідження цих пам’яток зроби-
С.-м.к. є археол. еквівалентом Хозарського каганату. Літ.: Плетнева С.А. От кочевий к городам: Материалы и исследования по археологии СССР, № 142. М., 1967; Степи Евразии в эпоху средневековья: Серия «Археология». М., 1981; Магомедов М.Г. Образование Хазарского каганата: По материалам археологических исследований и письменным данным. М., 1983; Березовец Д.Т., Пархоменко О.В. Салтовская культура. В кн.: Археология Украинской ССР, т. 3. К., 1986; Винников А.З., Плетнева С.А. На северных рубежах Хазарского каганата (Маяцкое поселение). Воронеж, 1998; Крым, Северо-Восточное Причерноморье и Закавказье в эпоху средневековья: IV—XIII века: Серия «Археология». М., 2003; Комар О.В., Сухобоков О.В. Військова справа Хозарського каганату. В кн.: Нариси з воєнної історії Давньої України. К., 2005; Комар А.В. Хазарский каганат и раннесредневековая номадистика: завершение эпохи. В кн.: Археологія та давня історія України, вип. 1. Проблеми давньоруської та середньовічної археології. К., 2010; Флеров В. «Города» и «замки» Хазарского каганата: Археологическая реальность. М., 2011. О.М. Приходнюк.
Салтівсько-маяцька культура. Ювелірні вироби. 8—10 ст.
прикінці 1919 з Гол. отаманом Армії УНР С.Петлюрою виїхав до Польщі, займався формуванням укр. д-зій. Як військ. міністр (до 1940) і нач. Ген. штабу уряду УНР в екзилі (з 1922) опікувався інтернованими формуваннями Армії Української Народної Республіки (бл. 30 тис. вояків), дбав про їх розміщення, вишкіл, побут у таборах, розгортання культурноосвіт. роботи. Перебував у м. Каліш (Польща), а з 1924 — у Варшаві, входив до Вищої військ. ради, Українського центрального комітету, Об’єднання вояків Армії УНР. Автор спогадів, військовотеор. статей, історії визвольних змагань. П. у м. Варшава. Літ.: Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Львів, 1993; Державний центр Української Народної Республіки в екзилі. К., 1993; Колянчук О. та ін. Генералітет українських визвольних змагань. Львів, 1995; Тинченко Я. Українське офіцерство: Шляхи скорботи та забуття: 1917—1921 роки. К., 1995. К.Є. Науменко.
427 САМАРА
кі горщики прикрашені горизонтальними чи хвилястими лініями. Тарний посуд — великі піфоси та імпортні амфори. Вироби із заліза представлені широким асортиментом знарядь праці (лемешами, череслами, серпами, косами, мотичками, теслами, різцями, кліщами тощо), побутових предметів, зброї (шаблі, бойові сокири, наконечники списів та дротиків), кінського спорядження (вудила і стремена). Із каменю виготовлені жорна й точильні бруски, із глини — пряслиця, із кістки та рогу — кістені, пряжки, проколки, руків’я ножів, футляри для голок, горла для бурдюків. Із бронзи та срібла виготовлені прикраси (каблучки, персні, сережки, браслети, підвіски тощо), пряжки, бубонці, бляшки для поясів та кінської збруї. Поширені амулети з кісток та зубів звірів, круглі металеві дзеркала з рельєфним орнаментом, скляні намиста. На всій території к-ри відомі написи, виконані рунічним письмом, та сотні тамгоподібних знаків, малюнківграфіті на цеглі, оброблених каменях, посуді. Однак до цього часу вони не розшифровані. Окрім кочового тваринництва, значна частина населення С.-м.к. займалася землеробством. Відомі осередки гончарства із двоярусними випалювальними печами і металургії із залізоробними колбоподібними горнами, а також ковальські майстерні.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «САЛТІВСЬКО-МАЯЦЬКА КУЛЬТУРА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
