САВИЧІ — кілька козацько-старшинських родів, імовірно різного походження. Один із них бере початок від Сави Кириловича (середина — 2-га пол. 17 ст.), лубенського полкового сотника (1671—72), лубенського полкового обозного (1672—75) та судді (1675). Його син Василь Савич (р. н. невід. — п. 1714) — лубенський полковий сотник (1695—98, 1701—03), лубенський полковий осавул (1698—1700) та лубенський полковник (1708—14). Сини Василя служили бунчуковими товаришами та нащадків не залишали. Ін. рід походить від Сави Григоровича (р. н. невід. — п. бл. 1707), воронізького сотника (1672—87). Цей рід згас у серед. 18 ст. Від Сави Феодосовича (Федосенка; р. н. невід. — п. до 1719), черніг. міщанина, походить третій рід С. Син родоначальника — Іван Савич (Савченко; р. н. невід. — п. 1733), сотник любецький (1709—33). Любецькими сотниками були й онуки Сави: Костянтин Іванович (р. н. невід. — п. 1735) — у 1733—35 — та Іван Іванович (бл. 1700 — до 1749) — у 1735—47. До цього роду належав Степан Олександрович (1798 — після 1867), генерал-лейтенант у відставці (1861), а також Олексій Володимирович (1921—96), біофізик, д-р біологічних наук (1970), фахівець у галузі молекулярної
радіобіології. Цей рід внесений до 1-ї частини Родовідної книги Черніг. губ. Найбільш відомий та потужний рід іде від Сави Прокоповича (р. н. невід. — п. 1701), воронізького сотника Ніжинського полку (1669), писаря Генерального військового суду (1670—71), переяслав. полкового писаря (1671), генерального писаря (1672—87) та генерального судді (1687—1701), учасника російсько-турецької війни 1676—1681 та Кримських походів 1687 і 1689. Старший із його синів — Семен Савич (р. н. невід. — п. 1725), писар Генеральної військової канцелярії (1701—06) та ген. писар (1709—25), разом із наказним гетьманом П.Полуботком, із сестрою якого він був одружений, клопотався перед царським урядом про відродження гетьманства в Україні, за що був ув’язнений у Петропавловській фортеці (1723—25). Ін. син родоначальника — Василь Савич (р. н. невід. — п. до 1730) — сум. полковий суддя (1726 — імовірно, 1730), а його сини — Василь Васильович (бл. 1701 — п. після 1779) — сотник Сумського полку (1743—50) — та Андрій Васильович (бл. 1705 — після 1767) — суджанський сотник Сум. полку (1732 — імовірно, 1741). До цього роду належали: Данило Васильович (бл. 1725 — 1763), магістр філософії та вільних наук, екстраординарний професор (1761), викладач географії, оптики та фізики в Московському університеті (1757—61), директор Казанської г-зії (1761—63); Семен Васильович (бл. 1732 — після 1767), сотник Сум. полку (1766); Андрій Олексійович (бл. 1734 — після 1801), сотник Сум. полку (1757—61), сум. полковий суддя (1761—66); Олексій Миколайович (1810—83), астроном і математик, магістр із геогр. астрономії (1833), професор Петербурзького університету (1839—80), академік Петерб. АН (1862), автор фундаментальної праці «Курс астрономии» (кн. 1: «Сферическая астрономия» (1874), кн. 2: «Теоретическая астрономия»; 1884), установив різницю в рівнях Чорного та Каспійського морів, виховав плеяду науковців (С.Глазенап, Д.Дубяго, Н.Цингер та ін.); Микола
Іванович (1808—92), хімік, економіст, громадський і політичний діяч, член Кирило-Мефодіївського товариства, друкував на сторінках «Одесского вестника» статті політ. та екон. характеру; Сергій Сергійович (1863—1939), генерал від інфантерії (1915), комендант Владивостокської фортеці (1913), командир 4-го сибірського (1913—1915) та 16-го армійського (1915—16) корпусів, начальник забезпечення Пн. та Пн.-Зх. фронтів, брав участь у Білому русі, генерал для доручень при Штабі командуючого союзними силами (1918), начальник Нац. ополчення (1919), начальник забезпечення та залізничного сполучення (1919), емігрував до Бельгії; Никанор Васильович (1869—1942), політ. діяч, один із лідерів октябристів, депутат 3-ї та 4-ї Державних дум Російської імперії від Харківської губернії (1907—17), товариш (заст.) голови комісії держ. оборони та голова підкомісії з військово-мор. справ (із 1912), комісар Тимчасового к-ту Держ. думи у військовому та морському мін-вах (1917), член Особової наради при головнокомандуючому Збройними силами Півдня Росії генерал-лейтенантові А.Денікіні (1919), держ. контролер уряду Півдня Росії при головнокомандувачі генерал-лейтенантові П.Врангелі (1920), емігрував до Франції, один із членів-засновників Народно-монархічного союзу (1924), член Емігрантського к-ту (з 1933), автор спогадів «Голубой всадник» (СПб.—Дюссельдорф, 1993) та щоденника «После исхода: Парижский дневник: 1921—1923» (М., 2008). Рід внесений до 1-ї, 2-ї, 3-ї та 6-ї частин Родовідних книг Черніг., Полтав. та Харків. губ., а герб — до 8-ї частини «Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи». Існували також ін. однойменні роди. Напр., рід Савичів-Тихоновичів, який походить від Никифора Савича (р. н. невід. — п. 1723), понорницького сотника (1693). Також не відомо, до якого з родів Савичів слід зарахувати Семена Савича (див. С.Савич; р. н. невід. — п., імовірно, 1659) —
сподвижника Б.Хмельницького, дипломата, канівського полковника 1648—49 і 1651, та Семена Левоновича Савича (Семенця) — канівського полковника 1658—59. Літ.: Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 4. К., 1914; Кривошея В.В. Українська козацька старшина, ч. 1. К., 1997. Ю.А. Мицик, В.В. Томазов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «САВИЧІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
