РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1806—1812 викликана прагненням Османської імперії повернути собі втрачені позиції на Балканах і в Пн. Причорномор’ї. Приводом до війни стала відставка турец. султаном Селімом III у серпні 1806 пророс. господарів Молдови — Олександра Морузі (1802—06) — і Валахії — Костянтина Іпсіланті (1802— 06) — без погодження з Росією, як це передбачалося попередніми російсько-турец. угодами, та порушення Туреччиною договору 1805 щодо порядку проходу рос. човнів через протоки. У листопаді—грудні 1806 в придунайські князівства було введено рос. військо чисельністю до 40 тис. під командуванням ге-
нерала від кавалерії І.Міхельсона. 30 (18) грудня 1806 Туреччина оголосила війну Росії. У лютому 1807 рос. ескадра віце-адмірала Д.Сенявіна, що перебувала поблизу о-ва Корфу (нині о-в Кіркіра, Греція), почала бойові дії, а з настанням весни вони розгорнулися на Дунаї і на Кавказі. Рос. війська, до складу яких входило Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо, захопили Хотин, Бендери (нині місто в Молдові), Акерман (нині м. Білгород-Дністровський), Бухарест (нині столиця Румунії) та оточили Ізмаїл. Тим часом віце-адмірал Д.Сенявін у червні 1807 розбив турец. флот в Афонській битві (поблизу г. Афон). Сербські повстанці на поч. 1807 захопили Бєлград (нині столиця Сербії), а в липні 1807 Сербія перейшла під протекторат Росії. У Закавказзі генерал-аншеф І.Гудович у червні 1807 розгромив військо Юсуфапаші, а чорномор. ескадра контрадмірала С.Пустошкіна оволоділа Анапою (нині місто Краснодарського краю, РФ). Підписання Тільзитського миру 1807 між Францією та Росією, втрата Туреччиною надії на допомогу з боку франц. імп. Наполеона I Бонапарта змусили її укласти в серпні 1807 перемир’я з Росією строком до березня 1809. У березні 1809 до Санкт-Петербурга прибув султанський фірман з оголошенням війни. Весною 80-тис. рос. армія під командуванням генерал-фельдмаршала кн. О.Прозоровського (із вересня 1809 — генерала від інфантерії кн. П.Багратіона) почала бойові дії. У ході літньої кампанії рос. війська оволоділи турец. фортецями та містами Гірсов (нині м. Гиршова), Ісакча, Тулча, Бабадаг, Мачин (нині всі міста в Румунії), Ізмаїл, Браїлів (нині м. Браїла, Румунія) та обложили Силістрію (нині м. Сілістра, Болгарія), осаду якої було знято восени 1809, коли рос. війська відійшли на лівий берег Дунаю. У Закавказзі рос. війська в листопаді 1809 захопили фортецю Поті (нині місто в Грузії), а десант з чорномор. ескадри в липні 1809 захопив Анапу. У лютому 1810 головнокомандуючим рос. Дунайською армією був призначений генерал-лейтенант М.Каменський. У травні
1810 рос. армія переправилась через Дунай і захопила Туртукай (нині м. Тутракан), Пазарджік (нині м. Добрич), Силістрію, Разград (нині всі міста в Болгарії), передові загони зайняли Балик (нині село в Болгарії) і лінію Варна—Шумла, а в червні 1810 взяли в облогу Шумлу (нині м. Шумен, Болгарія). Штурм Рущука (нині м. Русе, Болгарія) в липні 1810 закінчився невдачею. У серпні 1810 турец. війська були розбиті поблизу Батіна, після чого рос. загони зайняли Сістов (нині м. Свіштов), Белу, Тирнов (нині м. Велико-Тирново; усі в Болгарії) і Орсову (нині м. Оршова, Румунія). У вересні 1810 капітулювали Рущук і Джурджа (нині м. Джорджу, Румунія). У Закавказзі перські війська отримали поразку під Ахалкалакі (нині місто в Грузії) і почали переговори про мир. На Чорному морі рос. флот підкорив фортецю Сухум-Кале (нині м. Сухумі, Грузія). На поч. 1811, у зв’язку із загостренням франко-рос. відносин, частина військ Дунайської армії була переведена на зх. кордон. Призначений у березні 1811 головнокомандуючим генерал від інфантерії М.Кутузов зосередив свої війська на гол. напрямках. У червні 60-тис. армія Ахмет-паші почала наступ на Рущук, але М.Кутузов, маючи всього 15 тис. війська, відбив турец. атаку та відвів свої війська за Дунай. Наприкінці серпня 1811 візир Ахмет-паша переправив через Дунай 36-тис. армію і закріпився на лівому березі. На початку жовтня 1811 загін генерал-лейтенанта Є.Маркова (7,5 тис. вояків і 38 гармат) переправився на правий берег Дунаю, несподівано атакував турец. війська і розгромив їх. Гол. турец. сили, що перебували на лівому березі, опинилися в оточенні в районі Слобозії (нині с-ще в Румунії) і капітулювали 5 грудня (23 листопада) 1811. У жовтні 1811 розпочалися мирні переговори, що завершилися підписанням 28 (16) травня 1812 Бухарестського мирного договору 1812, який затвердив приєднання Бессарабії до Росії та перенесення кордону з Дністра на Прут до його впадіння в Дунай.
Літ.: Савваитов П.И. Взятие Анапы эскадрой Черноморского флота, под командою контр-адмирала С.А. Пустошкина в 1807 году. СПб., 1851; Миллер А.Ф. Мустафа-паша Байрактар. М., 1947; Урланис Б.Ц. Войны и народонаселение Европы. М., 1960; Внешняя политика России ХIХ и начала ХХ века, т. 6. М., 1962; Бессарабия на перекрестке европейской дипломатии: Документы и материалы. М., 1996; Мерников А.Г., Спектор А.А. Всемирная история войн. Минск, 2005. Є.Д. Петренко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1806—1812» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
