РОМАНОВИ — моск. боярський рід, із 1613 — рос. царська, а з 1721 — імператорська династія. Першим достовірним представником роду був Андрій Іванович Кобила (р. н. невід. — п. 1351), боярин моск. князів. За родинною легендою, його батько — Гланда Камбіла Дивонович, у хрещенні Іван, прибув до Московії в останній чв. 13 ст. з Литви чи «із Прусс». Предки Р. спочатку но-
Анна Петрівна. Портрет роботи художника Л. Каравака. 1725. Зберігається у Державній Третьяковській галереї (м. Москва, РФ).
280 РОМАНОВИ
вича і бере початок гілка роду, яка остаточно закріпила за собою родове прізвисько Романових. Серед синів Микити Романовича найбільш відомі — Федір Микитович Р. (1554—1633) та Іван Микитович Р. (р. н. невід. — п. 1640). Іван Микитович був боярином із 1605, активним учасником «Семибоярщини». Його
син — Микита Іванович (бл. 1607 — п. 1654), боярин із 1646, відомий політ. діяч, противник уряду Б.Морозова, грав значну роль при дворі за часів правління свого двоюрідного брата царя Михайла Федоровича та його сина — Олексія Михайловича. Ця гілка згасла на нащадках Микити Івановича.
Старший із синів Микити Романовича — Федір Микитович — був претендентом на моск. престол після смерті царя Федора Івановича, останнього з моск. Рюриковичів. За правління Бориса Годунова Р. були відправлені на заслання (1601), а Федір Микитович пострижений у чернецтво під ім’ям Філарета. За часів Лжедмитріїв почалося нове піднесення роду та Філарета в тому числі. Із 1605 — митрополит Ростовський, а з 1609 — патріарх. На Земському соборі 1613 син Філарета — Михайло Федорович — був обраний на моск. престол. За його правління родинне оточення на чолі з батьком царя мало величезний вплив на внутр. та зовн. політику Моск. царства. За часів царя Олексія Михайловича, сина попереднього царя, почалися соціальні та політ. перетворення, спрямовані на стабілізацію процесів у д-ві. Переломним моментом в історії Росії стало правління Петра I Олексійовича, який впровадив докорінні реформи у всіх сферах життя країни. 1721 Моск. царство отримало статус імперії, а Петро I — першого імператора Рос. імперії. Згідно з наказом Петра I від 5 лютого 1722 про успадкування престолу (підтверджений 1731 та 1761) імператор сам призначав собі спадкоємця з кола осіб імператорського роду. Така система престолонаслідування призводила до постійних придворних заколотів, інтриг та жорстокої боротьби за владу. 1797 імп. Павло I Петрович оголосив новий наказ, який надавав право на престол кожному представнику династії, але в строго визначеному порядку. Нащадки від морганатичних шлюбів — з особами, котрі не належали до володарюючих фамілій, — втрачали право на престол. Перший такий випадок трапився з великим князем Костянтином Павловичем, другим сином імп. Павла I Петровича. Він мав успадкувати престол після смерті свого старшого брата імп. Олександра I Павловича, який не залишив нащадків. Але через шлюб із польс. графинею Іоанною (Жаннеттою) Антонівною Грудзинською, найяснішою княги-
нею Лович (1795—1831), Костянтин Павлович втратив право на престол, поступившись молодшому брату — Миколі I Павловичу. Власне династія Р. у чол. коліні згасла після смерті юного імп. Петра II Олексійовича (1715 —30), онука Петра I. Жін. гілка Р. припинилася зі смертю імп. Єлизавети Петрівни, молодшої дочки Петра I. Після її смерті престол успадкував її племінник Карл-Петер-Ульріх, більш відомий як імп. Петро III Федорович. Він був сином герцога ФрідріхаКарла Шлезвіг-Гольштейн-Готторпського (1700—30) й Анни Петрівни (1708—28), старшої дочки Петра I Олексійовича, і заснував таким чином гілку роду — Романови-Гольштейн-Готторпські. Представники цієї гілки намагалися підкреслювати саме своє рос. походження, тому не вживали другу частину свого прізвища. Родичі імператорів завжди посідали значне місце в системі управління країною, деякі з них відзначилися в різних сферах життя — у військ. справі, на держ. та політ. поприщі, на ниві науки та к-ри. Із них найбільш відомі: Костянтин Павлович (1779—1831), другий син імп. Павла I Петровича, учасник Італ. походу О.Суворова та антинаполеонівських війн, командувач рос. армії у Варшаві та намісник Царства Польського (1814—31); Костянтин Миколайович (1827— 92), другий син імп. Миколи I Павловича, прихильник селянсь-
281 РОМАНОВИ
Микола Михайлович.
Володимир Олександрович.
Олексій Олександрович.
Михайло Миколайович.
кої, військових та юридичних реформ, генерал-адмірал (1831), адмірал (1855) керуючий мор. мін-вом Рос. імперії (1853—81), голова Гол. к-ту із сел. справи (1860—61), намісник Царства Польського (1862—63) та голова Держ. ради Рос. імперії (1865— 81), меценат, покровитель науки та мист-в, голова Рос. геогр. т-ва (із 1845), Рос. археол. т-ва (із 1852) та Рос. муз. т-ва (із 1873); Микола Миколайович старший (1831—91), третій син імп. Миколи I Павловича, військ. діяч, командувач військ гвардії та Петерб. військ. округу (1864—80), генерал-інспектор кавалерії (1864 —91), командувач Дунайської армії (1877—78), генерал-фельдмаршал (1878); Михайло Миколайович (1832—1909), четвертий син імп. Миколи I Павловича, військ. діяч, генерал-фельдмаршал (1878), намісник Кавказу та командувач військ Кавказ. військ. округу (1863—81), командувач Кавказ. армії (1877—78), голова Держ. ради Рос. імперії (1881— 1905); Костянтин Костянтинович (1858—1915), син Костянтина Миколайовича, талановитий поет, який підписувався літерами «К.Р.», президент Петерб. АН (із 1889), академік за фахом «красне письменство» (1900), генерал від інфантерії (1907), гол. нач. військово-навч. закладів (1900—10), генерал-інспектор цих закладів (1910—15); Микола Миколайович молодший (1856—1929), син Миколи Миколайовича старшого, військ. діяч, генерал від кавалерії (1901), генерал-інспектор кавалерії (1895—1905), командувач військ гвардії і Петерб. військ. округу (1905—14), голова Ради держ. оборони (1905—08), верховний головнокомандувач (1914 —15), намісник Кавказу та ко-
мандувач Кавказ. фронту (1915— 17); Сергій Михайлович (1869— 1918), син Михайла Миколайовича, військ. діяч, генерал від артилерії (1914), генерал-інспектор артилерії (1905—15), польовий генерал-інспектор артилерії при Верховному головнокомандувачі (1916—17); Микола Михайлович (1859—1919), син Михайла Миколайовича, відомий історик, автор фундаментальних праць, у т. ч. з некрополістики, голова Рос. істор. т-ва (із 1910), почесний д-р з рос. історії Московського університету (1915), генерал від інфантерії (1913); Володимир Олександрович (1847—1909), третій син імператора Олександра II Миколайовича, генерал від інфантерії (1880), командувач військ гвардії та Петерб. військ. округу (1884— 1905), президент Академії мист-в (1876—1909); Олексій Олександрович (1850—1908), четвертий син Олександра II Миколайовича, адмірал (1888), член Держ. ради Рос. імперії (із 1881), генерал-адмірал (1883), Гол. начальник флоту та керуючий морським мін-вом Рос. імперії (1881— 1905); Сергій Олександрович (1857—1905), п’ятий син імп. Олександра II Миколайовича, моск. генерал-губернатор (1891— 1905) і командувач військ Моск. військ. округу (1896—1905), генерал-лейтенант (1896); Павло Олександрович (1860—1919), шостий син імп. Олександра II Миколайовича, генерал від кавалерії (1913), генерал-інспектор військ гвардії (1916—17). До рос. імператорського роду були включені герцоги Лейхтенберзькі князі Романовські, які походили від шлюбу великої княжни Марії Миколаївни (1819 —76), дочки імп. Миколи I Павловича, та герцога Максиміліана-
Микола Миколайович молодший.
Сергій Олександрович.
Павло Олександрович.
Микола Максиміліанович.
282 РОМАНОВИЧІ
Петро Георгійович.
Марія Миколаївна. Портрет роботи художника Т. Неффа. 1866.
Кирило Володимирович.
Володимир Кирилович.
Марія Володимирівна.
Євгена-Йосифа-Августа-Наполеона (1817—52), сина принца Євгена Богарне, пасерба імператора Франції Наполеона I Бонапарта. Сам герцог був відомим фізиком та мінералогом, почесним членом Петербурзької АН (із 1839), президентом Академії мист-в (1843—52), меценатом і доброчинцем. Його син — Микола Максиміліанович (1843—90) — президент Мінералогічного т-ва (із 1865), член Ради з гірської справи та вченого к-ту мін-ва держ. маєтностей Рос. імперії (із 1865), автор багатьох праць у галузі мінералогії, генерал від кавалерії (1890). До імператорського дому належали також принци Ольденбурзькі. Першим представником рос. гілки був Петер-Фрідріх-Георг (Георгій Петрович; 1784— 1812), який одружився з дочкою імп. Павла I Петровича — Катериною Павлівною (1788—1819). Він був генерал-губернатором Естляндії (1808—09), а згодом — генерал-губернатором тверським, ярославським та новгородським (1809—12), гол. директором шляхів сполучення (1809—12), уславився як талановитий адміністратор та поет і перекладач. З його нащадків найбільш відомий старший із синів — Константин-Фрідріх-Петер (Петро Георгійович; 1812—81), генерал від інфантерії (1841), сенатор (1834), член Держ. ради Рос. імперії (із 1836), президент «Вольного экономического общества» (1841—59), ке-
руючий Маріїнськими доброчинними закладами (1860—81), доброчинець. Існували також роди, що походили по прямій чол. лінії від представників династії Р., але не належали до імператорського дому. Вони походили від морганатичних шлюбів. Це — найясніші князі Юрьєвські, нащадки імп. Олександра II Миколайовича від шлюбу з княжною Катериною Михайлівною Долгоруковою (1849—1922), та князі Палей, нащадки вел. кн. Павла Олександровича від шлюбу з Ольгою Валеріанівною Пістолькорс, уродженою Карнович (1865—1925; див. також Карновичі). Р. мали династичні зв’язки із прусськими Гогенцоллернами, датськими та грецькими Глюксбургами, шведськими Бернадотами, сербськими Карагеоргійовичами, чорногорськими Негошами, герм. герцогськими та князівськими домами Ольденбургу, Мекленбургу, Вюртембергу, Гессену та іншими. У ході Лютневої революції 1917 династія Р. була позбавлена престолу Рос. імперії. Родина імп. Миколи II Олександровича перебувала під арештом, а в липні 1918 за рішенням Уральської обласної ради була вбита в Єкатеринбурзі (нині місто в РФ). Долю імператорської родини розділили також й ін. представники роду. Однак значна частина членів імператорського дому опинилася в еміграції. Протягом багатьох років главою рос. імператорського дому вважався
вел. кн. Кирило Володимирович (1876—1938), син вел. кн. Володимира Олександровича, онук імп. Олександра II Миколайовича. Після його смерті цей титул отримав його син — Володимир Кирилович (1917—1992), а згодом онука — Марія Володимирівна (н. 1953). Однак їхній статус визнається не всіма представниками імператорської фамілії та колами рос. еміграції. Літ.: Романовы — царствующий дом Российской империи с 1613 г. «Русская старина», 1878, январь; Династия Романовых: К трехсотлетию царствования: 1613—1913. М., 1913; Елчанинов А.Г. Державный дом Романовых. М.—СПб., 1913; Веселовский С.Б. Исследования по истории класса служилых землевладельцев. М., 1969; Скотт С. Романовы: Царская династия: Кто они были? Что с ними стало? Екатеринбург, 1993; Российский императорский дом сегодня. Библиотечка альманаха «Дворянское собрание». М., 1994, № 2; Дворянские роды Российской империи, т. 2. СПб., 1995; Дом Романовых в истории России: Материалы конференции. СПб., 1995; Пчелов Е.В. Романовы. История династии. М., 2004. В.В. Томазов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОМАНОВИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
