РОЗУМОВСЬКІ — козац., дворянський, графський і князівський рід, який походить від козака Козелецької сотні Київського полку Якова Романовича Розума (17 ст.). Від його синів — козаків Івана та Григорія (р. н. невід. — п. бл. 1730) — беруть початок дві гілки роду. Серед онуків Івана — Петро Іванович (р. н. невід. — п. 1771), ніжинський полковник (1753— 71), та Василь Іванович (1727— 1800), гадяцький полковник (1755), бригадир (1762) та відставний генерал-майор (1762).
На дітях Василя ця гілка роду згасла. У Григорія від шлюбу з Наталією Кирилівною, уродженою Демешко-Стрешенцовою (Розумиха; р. н. невід. — п. 1762), було 3 сини — Данило, Олексій та Кирило — і три дочки: Агафія, Віра та Ганна. Піднесенню роду сприяв Олексій Григорович (див. О.Г.Розумовський; 1709—71), граф «Священної Римської імперії германської нації» (16 квітня 1744) та Рос. імперії (15 липня 1744), із 1742 — морганатичний чоловік рос. імп. Єлизавети Петрівни. Рос. графський титул був поширений на молодшого брата Олексія — Кирила Григоровича (див. К.Розумовський; 1728— 1803) — та матір — Наталію Кирилівну, яка ще 1742 отримала звання статс-дами імператорського двору. Сестри Олексія — Агафія Будлянська, Віра Дараган і Ганна Закревська — та їхні чоловіки отримали рос. дворянство, найвищі посади, обширні маєтки та стали невід’ємною частиною рос. й укр. аристократії. Єдина дочка старшого і рано померлого брата Данила — Євдокія (бл. 1728 — 1749), фрейліна імператорського двору, — стала дружиною камергера графа Андрія Олексійовича Бестужева-Рюміна (р. н. невід. — п. 1768), сина канцлера. Родове прізвище Розум було змінене на більш аристократичне — Розумовські. Незважаючи на те, що походження Р. було широко відоме та й ніколи не приховувалося самими представниками роду, з’явилася фантастична генеалогія, за якою родозасновником був міфічний польс. шляхтич Рожинський. За різними версіями, в Олексія Григоровича від шлюбу з імп. Єлизаветою Петрівною були нащадки. Серед них називають княжну Августу Тараканову (1744—1810), також відому як черниця моск. Свято-Іванівського монастиря Досифея; племінника Олексія — Андрія Осиповича Закревського (1742—1804) — та ін. В Олексія Григоровича були позашлюбні діти, які носили прізвище Умських. Олександра Богданівна Умська, дочка графа, стала дружиною рязанського поміщика Якова Осиповича Каф-
269 РОЗУМОВСЬКІ
Н.К. Розумовська (Розумиха). Гравюра середини 19 ст.
тирьова та бабусею відомого рос. поета Якова Петровича Полонського. У Кирила Григоровича від шлюбу із троюрідною сестрою імп. Єлизавети Петрівни — Катериною Іванівною Наришкіною (1729—71) — було численне потомство: 6 синів та 5 дочок. Дочки побралися з представниками найвідоміших родів Рос. імперії: Апраксіних, Загряжських, Васильчикових, Гудовичів. Серед синів найбільш відомі старший син — граф Олексій Кирилович (див. О.К.Розумовський) — та третій — граф Андрій Кирилович (див. А.Розумовський). Останній 24 листопада 1814 отримав титул князя, а 28 листопада 1815 — найяснішого князя. Однак, оскільки в Андрія Кириловича не було законних нащадків, князівська гілка роду згасла з його смертю 1836. Інші сини Кирила Григоровича також посідали високе становище в ієрархії Рос. імперії: граф Петро Кирилович (1751—1823) — генерал-поручик (1789), дійсний таємний радник (1798), сенатор (з 1796), оберкамергер імператорського двору (1814), петерб. губернський предводитель дворянства (1801— 05); граф Лев Кирилович (1757— 1818), учасник російсько-турецької війни 1768—1774 і російськотурецької війни 1787—1791, — генерал-майор (1790); граф Григорій Кирилович (1759—1837) — бригадир (1789), автор праць із мінералогії та геології, досліджував надра (один з мінералів
О.К. Розумовський. Гравюра О. Осипова. Перша половина 19 ст.
Герб графів Розумовських.
П.К. Розумовський (1751—1823).
270 РОЙ
М.А. Розумовська.
названий на його честь розумовскіном), засновник Т-ва любителів фізики (Лозанна, Швейцарія), член Петерб. АН (1790) та багатьох наук. т-в; граф Іван Кирилович (1761—1802), учасник російсько-турецької війни 1787— 91, — генерал-майор (1796). Із братів Р. — синів Кирила Григоровича — законних нащадків залишив лише старший із братів — Олексій Кирилович. Одна з його дочок Варвара Олексіївна (1778— 1864) стала дружиною відомого малорос. генерал-губернатора кн. Миколи Григоровича Рєпніна, друга — Катерина Олексіївна (1783—1849) — дружиною міністра нар. освіти графа Сергія Семеновича Уварова (1788—1855). Молодший із синів — граф Кирило Олексійович (1777—1829), дійсний камергер (1799), був душевнохворим, залишився неодруженим та нащадків не мав, старший — граф Петро Олексійович (1775—1835) — генералмайор (1799), дійсний камергер (1801), дійсний статський радник (1806), чиновник з особливих доручень при новорос. генерал-губернаторові (1806—16) — також помер неодруженим та бездітним. З його кончиною згас рід Р. у Рос. імперії. Однак існує австрійс. гілка роду, що походить від Григорія Кириловича. Його потомство в Рос. імперії не було визнане законним, оскільки шлюб із баронесою Терезією-Єлизаветою Шенк фон Кастель (1785—1818) був укладений без розлучення з першою дружиною — баронесою Генріеттою Мальцен (1781— 1827). 2 липня 1811 указом австрійс. імп. Франца I Габсбурга
вика; Лев Кирилович — сина Іполита Івановича Подчаського (1792—1879), сенатора (1852) і дійсного таємного радника (1871), та двох дочок: одну — за Шотом, другу — за д’Андре. Від Олексія Кириловича бере початок потужний і впливовий рід Перовських. Рід Р. внесений до 5-ї частини Родовідних книг Черніг. та Петерб. губерній. Герби Олексію та Кирилу Р. було пожалувано дипломом від 1 березня 1751. Герб Кирила Р. внесений до 1-ї частини «Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи». Г.К. Розумовський (1759—1837). Літ.: Васильчиков А.А. Семейство Разумовских, т. 1—5. СПб., 1880—94; Лобанов-Ростовский А.Б. Русская родословная книга, т. 2. СПб., 1895; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 4. К., 1914; Дворянские роды Российской империи: Князья, т. 2. СПб., 1995; Путро О.І. Сторінки політичної історії України і Росії ХVIII ст. «Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв», 2000, № 1—2; Разумовская М. Разумовские при царском дворе: Главы из истории России 1740—1815 (перевод с немецкого). СПб., 2004; Федорченко В. Дворянские роды, прославившие Отечество: Энциклопедия дворянских родов. Красноярск—М., 2004. О.І. Путро, В.В. Томазов.
Л.К. Розумовський (1757—1818). Портрет роботи художника В. Боровиковського. 1800-ті роки.
Григорій Кирилович визнаний у спадковій графській гідності Богемського королівства. Після смерті 1818 другої дружини Григорій Кирилович разом із дітьми Максиміліаном, Львом та Єлизаветою назавжди залишив Рос. імперію, прийняв австрійс. підданство та перейшов у лютеранство. Онук Григорія Кириловича — граф Каміл Львович (1852— 1917) — доклав значних зусиль до реставрації родинних поховань та гетьман. палацу в Батурині (1911—12), цікавився історією роду. Австрійс. гілка продовжує існувати і нині. Онука Каміла — графиня Марія Андріївна (н. 1923), багаторічний працівник слов’ян. відділу Австрійс. нац. б-ки (1946—86), дослідниця творчості та життя рос. поетеси Марини Цвєтаєвої, історії роду Р., долі княжни Тараканової. Р. продовжують добродійну діяльність своїх пращурів — 2006 вони передали Київ. ін-ту експериментальної хірургії сучасне медичне обладнання. Брати Р. — сини Кирила Григоровича — залишили значне позашлюбне потомство, яке заснувало нові дворянські роди. Петро Кирилович мав сина Миколу Миколайовича Оржицького (1796—1861), декабриста, засланого на Кавказ, прапорщика у відставці (1832), та дочку Софію Петрівну Взумровську, в одруженні — Крюковську; Іван Кирилович — Дарію Іванівну, яка стала дружиною надвірного радника Василя Герасимовича Удо-
РОЙ Юрій (справжнє прізвище — Колчанів; р. н. невід. — п. 1946) — громад. і політ. діяч у Харбіні (Маньчжурія, Китай), підполковник Армії УНР. Н. на Волині. Середню освіту отримав у Києві. Під час Першої світової війни служив у 12-му Фінляндському стрілец. полку рос. армії, згодом закінчив Севастопольську військ. авіац. школу і школу вищого пілотажу в Одесі. 1917 проходив службу в тех. відділі ген. секретарства військ. справ УЦР, пізніше — у Житомир. авіадивізіоні, згодом — ад’ютант голови Ради нар. міністрів УНР В.Прокоповича; чиновник з особливих доручень МЗС УНР. 1925 дістався до Харбіна (Маньчжурія), де активно включився в укр. громад. життя. 1935 обраний до складу ревізійної комісії Союзу укр. емігрантів та правління Укр. нац. колонії (УНК) в Харбіні. З осені 1936 до січня 1939 — голова УНК, призначений япон. військ. властями.
Із червня 1938 по лютий 1939 — редактор ж. «Далекий Схід» — «органу Української національної колонії в Маньчжу-Ді-Го». За політ. переконаннями — гетьманець. 1945 після вступу до Маньчжурії Червоної армії заарештований та вивезений до СРСР. Страчений 1946. Літ.: «Далекий Схід» (Харбін), 1938, ч. 1—12, 14—21; 1939, ч. 2—6; Світ І. Українсько-японські взаємини 1903—1945: Історичний огляд та спостереження. Нью-Йорк, 1972; Його ж. Втікачі-українці в Манджурії. В кн.: Альманах Українського народного союзу на 1980 р. Джерсі-Сіті— Нью-Йорк. А.А. Попок.
Літ.: Лaппo И.И. Земский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI в. СПб., 1897; Його ж. Гродский суд в Великом княжестве Литовском в XVI столетии. «Журнал Министерства народного просвещения», 1908, ч. 13, январь; Музиченко П. та ін. Суд і судочинство на українських землях XIV—XVI ст. Одеса, 2000; Ковальова С.Г. Судоустрій і судочинство на українських землях Великого князівства Литовського. Миколаїв, 2008. О.В. Крупка.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОЗУМОВСЬКІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
