РОЗКУРКУЛЕННЯ ПОЛІТИКА — один із методів побудови соціалізму, застосований рад. владою в доколгоспному селі. Починаючи свою революцію, більшовики повинні були налагодити нетоварну змичку між націоналізованою пром-стю і дрібнотоварним сільс. госп-вом. Для цього треба було кардинально змінити соціальний статус тих, кого вони зневажливо називали «дрібною буржуазією», — дрібних землеробів і виробників-кустарів. «Головне питання революції, — підкреслював В.Ленін, — полягає тепер у боротьбі проти цих двох останніх класів. Щоб звільнитися від них, треба застосувати інші методи, ніж у боротьбі проти великих землевласників і капіталістів». У парт. програмі 1919 названі ці методи: «РКП(б) розглядає організацію радянських господарств і підтримку всіляких товариств для громадського обробітку землі аж до комуни, як єдино можливий шлях до абсолютно необхідного підвищення продуктивності землеробської праці». Твердження про продуктивність праці було маскувальним. Великі підпр-ва у формі радгоспів і комун сільськогосподарських повинні були налагодити нетоварну змичку з «командними висотами» економіки. Однак спроби загнати селян у радгоспи і комуни, які мали місце 1919—20, провалилися. В.Ленін визнав, що «мріяти про перехід до соціалізму і колективізації не доводиться», і перейшов до нової економічної політики. Готуючи передумови суцільної колективізації сільського господарства, Й.Сталін запровадив т. зв. уральсько-сибірський метод хлібозаготівель. План заготівель розкладався по селах, і бідняки, які не мали хліба, на сході визначали, хто мусить його здавати. Заготівлі на засадах «демократич-
ного» самообкладання використовувалися для розпалювання «класової боротьби» на селі. «Ми мобілізуємо на цій справі бідняцько-середняцькі маси проти куркульства, — говорив він на об’єднаному пленумі ЦК і Центральної контрольної комісії (ЦКК) ВКП(б) у квітні 1929, — освічуємо їх політично і організуємо з них свою потужну багатомільйонну політичну армію на селі». 28 червня 1929 Всерос. ЦВК і РНК РСФРР прийняли постанову «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів». 3 липня її продублювали ВУЦВК і РНК УСРР. Груповий опір розкладці передбачав конфіскацію майна і депортацію засуджених у віддалені регіони СРСР. Восени 1929 в УСРР було розкуркулено 15 тис. сел. дворів. 21 січня 1930 Й.Сталін виступив у газ. «Красная звезда» із заявою про застарілість схваленої ХV з’їздом ВКП(б) політики обмеження й витіснення капіталіст. елементів села і повідомив про перехід рад. влади до політики «ліквідації куркульства як класу». Контури цієї політики визначилися постановою ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Селян, які мали бути репресовані, поділили на 3 категорії. До першої зараховували «контрреволюційний актив», який підлягав негайній ліквідації шляхом ув’язнення в концтаборах або розстрілу. Друга категорія означала депортацію у віддалені місцевості СРСР. Ті, хто потрапляв до третьої категорії, залишалися на місці, але повинні були розселятися за межами колг. масивів. На тлі розкуркулення, яке було терористичною акцією, спрямовуваною на залякування тих середняків та бідняків, які не бажали ставати колгоспниками, розпочалася кампанія суцільної колективізації села. Ще 5 січня 1930, тобто за 25 днів до постанови про розкуркулення, ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву».
Операція розкуркулення проводилася чекістами з 18 лютого до 10 березня 1930 і охопила 29 округ УСРР, тобто їх переважну більшість. Було виселено 19 531 госп-во заг. чисельністю 92 970 осіб. Принагідно повідомлялося, що чекісти завершили підготовку до виселення 15 тис. осіб з 11 прикордонних округ УСРР («контрреволюційний та антирадянський елемент і куркульство»). Усього за станом на 10 березня в УСРР було розкуркулено 61 887 госп-в. На період весняної сівби експропріація заможних госп-в припинилася. У квітні спец. комісії перевірили правильність висилки розкуркулених сімей у райони Півночі. Було розглянуто 10 495 заяв і встановлено, що 943 госп-ва розкуркулено неправильно. Їм було дозволено повернутися у своє село, конфісковане майно поверталося або відшкодовувалося сільрадою. Так створювалася видимість законності. Ізольовані один від одного, селяни-власники не могли протистояти держ. апарату й своїм односельцям із числа бідняків та наймитів, яких апаратники нацьковували на них. Коли ж незаможники не погоджувалися виконувати нав’язувану їм роль і приєднувалися до протестів проти колективізації, злиденний майновий стан не гарантував їм безпеки. Кмітливі чиновники винайшли для таких бунтарів політ. неологізм «підкуркульник», що давало змогу репресувати їх як «куркулів». На початку червня 1930 експропріація сел. госп-в здійснювалася вже в 450 районах з наявних 583. Заг. кількість зруйнованих госп-в сягнула 90 тис. Переважна частина розкуркулених сімей залишалася на місцях. Вони повинні були селитися групами від 10 до 50 осіб у спеціально збудованих виселках. Кожній сім’ї планувалося надати мінімум засобів вир-ва й земельну ділянку. За задумом, осн. с.-г. роботи мали виконуватися об’єднаними зусиллями, для чого утворювалися ланки-п’ятихатки. Адм. влада у виселках належала комендантові, призначеному райвиконкомом. Проте буд-во виселків вия-
вилося мертвонародженою ідеєю. За даними 150 районів, де до кінця 1930 розкуркулили по третій категорії 28,3 тис. сімей, на виселках проживало тільки 3,7 тис. сімей, у своїх селах залишалося 17,3 тис., а всі інші вибули в невідомому напрямку. 1931 розкуркулених уже не направляли на виселки (бракувало коштів, щоб їх будувати), а всіх депортували в пн. регіони СРСР, де швидко і переважно на примусовій праці розвивалася лісова пром-сть. Силові методи заштовхування селян у ледь замасковані комуни викликали повсюдні стихійні хвилювання, особливо масштабні — в Україні. У березні 1930 в УСРР було зареєстровано 2945 хвилювань, у Центр. Чорноземній обл. — 737, на Пн. Кавказі — 335. Щоб не зірвати весняну сівбу і заспокоїти село, Й.Сталін оголосив, що селяни мають право на присадибне госп-во і можуть вільно виходити з колгоспів, якщо цього бажають. Дозволом скористалися майже половина колгоспників. У колгоспах залишилася біднота, яка не брала участі у вир-ві товарної продукції. Такі колгоспи були економічно нецікаві для влади, й у вересні 1930 Й.Сталін дав директиву відновити «колгоспний рух». Щоб організувати такий «рух», місц. влада знову повинна була знаходити «куркулів» для показового репресування, і цього разу — серед ін. селян. Грудневий (1930) об’єднаний пленум ЦК і ЦКК КП(б)У дав установку: «Нещадний наступ на глитая по всьому фронту (хлібозаготівлі, фінансові заходи тощо), ліквідація куркуля в районах суцільної колективізації, переселення розкуркулених за межі села повинні стати складовою частиною боротьби колгоспних та бідняцькосередняцьких мас одноосібників за здійснення суцільної колективізації». Комісія політбюро ЦК КП(б)У, яка була створена для розгортання нової кампанії з розкуркулення під кер-вом П.Любченка, поставила питання про депортацію 40 тис. госп-в (160 тис. осіб). Повторна кампанія розкуркулювання готувалася з урахуванням досвіду 1930. Відповідну законодавчу базу забезпечив 12-й
263 РОЗКУРКУЛЕННЯ
264 РОЗНЕР
Всеукр. з’їзд рад (лютий—березень 1931). У резолюції «Про підсумки та перспективи радгоспноколгоспного будівництва» він поставив вимогу «рішуче провести ліквідацію куркуля як класу». 29 травня 1931 секретар ЦК ВКП(б) П.Постишев розіслав у республіки, краї та області виготовлені на ротаторі типові повідомлення про початок кампанії виселення (у них вписувалися чорнилом прізвище секретаря парт. к-ту, регіон вселення і кількість сел. сімей, що підлягала виселенню). Депортація здійснювалася блискавичними темпами. 12 червня особий відділ ОДПУ повідомляв, що 4 ешелони з України вже вивантажені на місці призначення (усіх укр. «куркулів» вивозили в Уральську обл.), а 7 ешелонів перебувають у дорозі. Із 2-ї пол. 1931 масове розкуркулення припинилося, бо в ньому більше не було потреби. У кампанії колективізації, яка проводилася 1931, гол. роль відіграло не розкуркулення, а репресивне оподаткування. Одноосібники обкладалися непідйомними податками, але при вступі в колгосп звільнялися від них. Усього в кампанії розкуркулення 1930 з України було депортовано 31 593 і в кампанії 1931 — 32 127 госп-в (до 250 тис. осіб). На ХIII з’їзді КП(б)У в січні 1934 П.Постишев назвав цифру розкуркулених госп-в — бл. 200 тис. (до 800 тис. осіб). Однак ця цифра досить підозріло збігалася з кількістю госп-в, що їх стат. органи 1927 подавали як куркульські (204 тис.). Сел. госп-ва знищувалися шляхом продажу майна з торгів у разі невиконання «зобов’язань» по хлібозаготівлях або несплати індивідуальних податків (т. зв. експертне оподаткування найзаможніших селян). У січні 1930 було опубліковано постанову ЦВК і РНК СРСР «Про заходи боротьби з хижацьким забоєм худоби». Відповідно до неї селяни, які вирізали власне поголів’я та підбурювали до цього інших, засуджувалися до позбавлення волі або виселення у віддалені регіони. Багато госп-в ліквідувалися з волі їхніх власників. Не маючи змоги господарювати на землі,
селяни подавалися в міста, на новобудови. Статистика засвідчує, що між початком 1930 й кінцем 1931, коли розкуркулення відбувалося найбільш інтенсивно, зникло 282 тис. дворів. Усього за 1928— 31 кількість сел. дворів в Україні скоротилася на 352 тис. Це не означає, що шляхом розкуркулення або тиску на селян, за якого вони самі тікали в міста, було ліквідовано саме таку кількість дворів. У всі ці роки під впливом природного росту чисельності населення відбувалося зростання кількості госп-в, яке певною мірою компенсувало втрати. Отже, справжнє число розорених госп-в є більшим, ніж засвідчена статистикою підсумкова цифра. Літ.: Основные вопросы сплошной коллективизации: Дискуссия в Аграрном институте Комакадемии. М., 1930; Коллективизация сельского хозяйства: Важнейшие постановления Коммунистической партии и Советского правительства 1927—1935. М., 1957; Davies R.W. The Socialist Offensive: The Collectivization of Soviet Agriculture, 1929—1930. Cambridge, Massachusetts, 1980; Документы свидетельствуют: Из истории деревни накануне и в ходе коллективизации 1927— 1932 гг. М., 1989; Даниленко В.М. та ін. Сталінізм на Україні: 20—30-ті роки. К.—Едмонтон, 1991; Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». К., 1991; Колективізація і голод на Україні: 1929—1933: Збірник документів і матеріалів. К., 1992; Lynne V. Peasant rebels under Stalin: Collectivisation and the Culture of Peasant Resistance. New York — Oxford, 1996; Судьбы российского крестьянства. М., 1996; Васильєв В., Лінн В. Колективізація і селянський опір на Україні. Вінниця, 1997; Калініченко В.В. Селянське господарство України в період НЕПу: Історико-економічне дослідження. Х., 1997; Шаталіна Є.П. Селянські виселки під час колективізації в Україні (1928—1932 рр.). К., 1997; Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921—1939 рр.). К., 1999; Трагедия советской деревни: Коллективизация и раскулачивание: Документы и материалы, т. 2—3. М., 2000—01; Грациози А. Великая крестьянская война в СССР: Большевики и крестьяне: 1917—1933. М., 2001; Фицпатрик Ш. Сталинские крестьяне: Социальная история Советской России в 30-е годы: Деревня. М., 2001; Політичний терор і тероризм в Україні ХIХ—ХХ ст.: Історичні нариси. К., 2002; Davies R.W., Wheatcroft S. The Years of Hunger: Soviet Agriculture, 1931—1933. Palgrave, 2004; Історія українського селянства: Нариси, т. 2. К., 2006; Верт Н. Террор и беспорядок: Сталинизм как система. М., 2010; Економічна історія України: Історико-економічне дослідження, т. 2. К., 2011
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОЗКУРКУЛЕННЯ ПОЛІТИКА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
