РОЖЕНКО Микола Маркович (н. 01.02.1936) — історик масового терору в СРСР, філософ, публіцист. Д-р філософських наук, професор. Дійсний член Академії наук вищої школи України (із 2000, відділення математики). Н. в с. Западинці (нині село Летичівського р-ну Хмельницької обл.). За протест проти арештів В.Стуса, Є.Пронюка та В.Лісового звільнений 15 серпня 1972 з Ін-ту філософії АН УРСР й адміністративно висланий із Києва. Член науково-методичної ради Всеукр. т-ва політв’язнів і репресованих (до 1998; голова — М.Щербак). З ініціативи Р. із 1992 т-во проводило щорічні «Липневі читання» (відбулося 12 засідань), матеріали яких друкувались окремими виданнями. Активно займається просвітницькою діяльністю. Гол. праця Р. — мартиролог розстріляних у роки масового терору й відданих землі в Биківні «Сосни Биківні свідчать» (кн. 1— 4, 6, 1999—2005), томи якого складено за різним планом. Ініціював постановку наук. проблем, підготувавши причинки до словників «Матеріали до “Нюрнбергу-2”: Замовники і виконавці злочинів у Биківні», «Внесок сіл і міст Київщини у Биківнянський людомогильник “ворогів народу” 1936—1941 рр.», хронологічний список розстріляних «Хроніка Биківнянського лісу 1936—1941 рр.» (т. 1—4, 6). На основі першоджерел провів дослідження «УВО і “Справа УВО”» (т. 6), «Репресована наука Радянської України» (т. 6). Ідучи слідом за членом-засновником Української Гельсінської групи М.Руденком, досліджує закономірності терору, особливості прак-
тики реабілітації репресованих. Задокументував реакцію близьких і родичів розстріляних, які зверталися з листами до КДБ, встановлювали меморіальні таблички на деревах у биківнянському лісі тощо. Трактуючи кладовище в Биківні як всеукр. меморіал жертв комунізму, ввів до свого покажчика також відомості про осіб, похованих у Сандармосі (М.Зеров, М.Куліш), Москві (Ф.Конар) та ін. Заклав фактографічну основу до створення заповідника «Биківнянські могили». Автор численних праць із фізики й квантової логіки, а також історії 20 ст. Лауреат премії ім. Василя Стуса (2000). Праці і тв.: Інститут філософії чи ВПШ?: Відкритий лист академікові В.І. Шинкаруку. «Самостійна Україна», 1991, № 15, жовтень; Про феномен українського шістдесятництва. Там само, 1995, ч. 3; Трагедія академіка Юринця. К., 1996; «Я був таким же патріотом-українцем, як всі українці…» (до 50-річчя арешту і мученицької смерти Вільгельма Габсбурга). «Зона», 1997, № 12; Микола Щербак. Там само, 1998, № 13; Сосни Биківні свідчать: Злочин проти людства, кн. 1—4, 6. К., 1999—2003, 2005 (т. 1 у співавт.); Спецдозвіл на пам’ять: Про заборону на дослідження архівів колишнього КГБ. «Політика і культура», 2000, № 27 (62), 1—7 серпня. Літ.: Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917—1941 рр.: Джерелознавче дослідження. К., 1999; Шаповал Ю. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії. К., 2001; Білокінь С. Що говорила пам’ять землі, коли були закриті архіви: Биківня й Вінниця в історіографії терору. В кн.: Биківнянські жертви, або Як працювала «Вища двійка» на Київщині: Документи та матеріали. К., 2007. С.І. Білокінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОЖЕНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
