РІЗНОЧИНЦІ — соціальна група, яка утворилася внаслідок незавершених процесів при юридичному оформленні в Рос. імперії станів упродовж 18—19 ст. До її складу ввійшли особи, що опинилися на маргінесі станового поділу, із нечітко визначеними правовими межами та які слабо вписувалися в законодавчо прописані критерії осн. 4-х станів рос. сусп-ва: дворянства, духовенства, міщанства (див. Міщани) і селянства. До них долучалися й ті, хто на час чергового перепису не встигав приписатися до будь-якого стану, прагнучи перейти з менш привілейованого до більш привілейованого. Р., на відміну від осн. станів, верховна влада не забезпечила чіткими законодавчими нормами. Термін «різночинець» зустрічається в актах рос. царя Петра I, починаючи з 1711. Ця структура була досить строкатою через зарахування до неї відставних нижніх військ. чинів, солдатів, матросів з їхніми дружинами та дітьми. Вийшовши у відставку, вони не вносилися до подушного окладу (див. Подушне) й зараховувалися до Р. Цим статусом наділялися діти відставних солдатів, якщо вони народилися під час служби батьків. Вони також не сплачували подушного податку й отримали право вступу на навчання до гарнізонних шкіл, пізніше — кадетських корпусів. До категорії Р. зараховано приказних людей, зокрема тих, хто не мав права на
222 РІККЕРТ
Г. Ріккерт.
класний табельний чин (див. Табель про ранги 1722) і служив у приказах на нижчих посадах, таких як канцелярські службовці, канцеляристи, підканцеляристи, протоколісти, копіїсти та ін. До цієї групи належали також нижчі придворні чини: конюхи, натирачі підлоги, перукарі, усі ті, хто обслуговував імператорську родину і двір. Також діти церковнослужителів, які після закінчення духовних навч. закладів відмовлялися від духовної кар’єри і переходили на цивільну службу. Їх із представниками дворянського стану об’єднували несплата подушного податку та право навчатися, хоча і в непривілейованих, навч. закладах, з ін. станами — заборона набувати в приватну власність землю, селян, ф-ки і з-ди. Їм не дозволялося записуватися в купецтво та до цехів, а тому їхня служба була єдиним джерелом існування. На серед. 18 ст. становище Р. змінилося, бо частина з них була переведена до категорії платників подушного податку та залучалася до виконання ін. держ. повинностей, а тому їх чисельність помітно зменшилася. Із поширенням чинності рос. законодавства на укр. людність до цієї соціальної категорії зараховувалися так само вихідці із проміжних соціальних груп. Рос. імп. Катерина II указом від 12 жовтня 1768 уточнила соціально-етнічну градацію Р. Слобідсько-Української губернії — відставні драгуни і солдати з дітьми, іноземці правосл. віросповідання, греки та ін. іноземці, які не прийняли рос. підданства, цигани, а також діти священнослужителів (протопопів, попів, дияконів, причетників), старшинські та гусарські, позашлюбні, — указавши, хто з них переходить до непривілейованого стану зі сплатою подушного окладу. В «Учреждении для управления губерний Российской империи» нею були названі Р. як такі, що могли, оскільки були освіченими, представляти інтереси ін. станів, зокрема селянського, у судах. Уточнення соціального становища Р. зафіксовано в «Статуті про банкрутів» від 19 грудня 1800. До цієї категорії зараховувалися нижні придворні, статські, відставні військові
службовці, які не належали до купецького торг. стану, проте мали право на тих же умовах, що й дворяни та чиновники, набувати позику. Їм знову було заборонено володіти селянами зі штрафуванням від 500 рублів за осіб чоловічої статі та 200 руб. — жіночої, хоча Р. часто наймали в поміщиків кріпосних селян для домашнього обслуговування. Із запровадженням звання почесного громадянства 1832 до Р. належали діти особистих дворян та діти священнослужителів, у разі, якщо вступали на світське навчання, а також діти міщан і купців, які закінчували нижчі навч. заклади. Мін-во нар. освіти Рос. імперії 1831 звернуло спец. увагу на Р., запровадивши для них відповідні класи. Про можливість вступу Р. до тих чи ін. навч. закладів обумовлювалося в статутних положеннях, зокрема їх охоче приймали до Херсон. уч-ща торг. мореплавства (1834). Р. активно включилися у формування цехів «вільних матросів», що засновувалися в містах Олешки (нині м. Цюрупинськ) та Нікополь для обслуговування військ. пароплавів на Чорному морі. Ліквідація кріпацтва та ін. реформи 1860—70-х рр., що зламали станові перегородки, вплинули на чисельність Р. Мотивація для переходу з одного стану до іншого знизилася, оскільки ліквідовувались обмеження на професійну діяльність. Наявність Р. у сусп-ві свідчила про високий рівень мобільності станів, їх взаємопроникнення. На основі цієї соціальної групи почала формуватися творча (різночинна) інтелігенція (див. Інтелігенція та інтелектуали), яка працювала у всіх сферах і галузях нар. госп-ва. Із цього часу поняття «різночинець» змінило свій попередній зміст і за цією соціальною категорією закріпилося значення прогресивно настроєного інтелігента недворянського походження. Дж.: Полное собрание законов Российской империи, 1 собрание. СПб., 1830, т. 18: 1767—1769, № 12987; Т. 26: 1800—1801, № 9692; 2 собрание, т. 3: 1828, № 1696, 2378; Т. 5: 1830, № 3485; Т. 9: 1834, № 6745, 6788; Т. 11: 1836, № 9203. Літ.: Вульфсон Г.Н. Понятие «разночинец» в 18 — первой половине
19 века (некоторые наблюдения). В кн.: Очерки истории народов Поволжья и Приуралья. Казань, 1967; Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (ХVIII — начало ХХ в.), т. 1. СПб., 2000; Виртшафтер Э.К. Социальные структуры: Разночинцы в Российской империи. М., 2002. В.С. Шандра.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РІЗНОЧИНЦІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
