РИБАЛКО Павло Семенович (04.11(23.10).1894—28.08.1948) — рад. воєначальник, маршал бронетанк. військ (1 червня 1945). Двічі Герой Рад. Союзу (17 листопада 1943 і 6 квітня 1945). Н. в с. Малий Вистороп (нині село Лебединського р-ну Сум. обл.). Із 13-ти років почав працювати. 1914 призваний у рос. армію. Учасник Першої світової війни,
рядовий. У грудні 1917 вступив у Червону гвардію, у РСЧА — із 1919. У РКП(б) — із 1919. У громадян. війну 1918—22 був комісаром полку та бригади Першої Кінної армії, воював на Південному фронті, Південно-Західному фронті, потім — на Зх. фронті з білогвардійцями і поляками. Наприкінці 1920 — на поч. 1921 боровся зі збройними формуваннями Н.Махна. Закінчив курси вдосконалення вищого начскладу (1926 і 1930), Військ. академію ім. М.Фрунзе (1931—34). 1926— 31 — командир ескадрону, командир і комісар дивізіону, командир і комісар козачого полку і тимчасово в. о. командира кавалерійс. бригади, командир і комісар кавалерійс. полку. 1934— 36 — військ. радник у Китаї, 1936—37 — пом. командира гірськокавказ. д-зії. Із червня 1937 по жовтень 1940 — військ. аташе в Польщі та Китаї, потім — на викладацькій роботі. Учасник Великої Вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 із травня 1942. У травні—липні 1942 — заст. командуючого 5-ю танк. армією; у липні—жовтні 1942 — командуючий 5-ю танк. армією. Із жовтня 1942 — командуючий 3-ю танк. армією, із травня 1943 по квітень 1946 — командуючий 3-ю гвард. танк. армією Ставки Верховного головнокомандування, потім — у складі Брянського фронту, Південно-Західного фронту, Центрального фронту, Воронезького фронту, Першого Білоруського фронту, Першого Українського фронту. Генерал-майор (4 червня 1940), генерал-лейтенант (18 січня 1943), генерал-полковник (30 грудня 1943). Війська під командуванням Р. брали участь у Сталінградській битві 1942— 1943, Острогозько-Россошанській наступальній, Харківській наступальній 1943 (із 2 лютого по 3 березня), Харківській оборонній 1943 (4—25 березня) операціях, Орловській стратегічній наступальній операції 1943, Курській битві 1943, Київській наступальній операції 1943 (3—13 листопада), Київ. оборонній операції 1943 (13 листопада — 22 грудня), Житомирсько-Бердичівській наступальній операції 1943—1944 (із 24 грудня 1943 по 14 січня 1944), Проскурівсько-Чернівецькій
наступальній операції 1944 (із 4 березня по 17 квітня), Львівсько-Сандомирській наступальній операції 1944 (із 13 липня по 29 серпня), Нижньосилезькій, Верхньосилезькій наступальних операціях 1945, Берлінській наступальній операції 1945 і Празькій наступальній операції 1945. За успішні бойові дії війська, якими командував Р., 22 рази були відзначені в наказах Верховного головнокомандуючого. За вміле кер-во армією в битві під Курськом (нині місто в РФ) і Київ. наступальній операції 1943, успішне форсування Дніпра Р. було присвоєно звання Героя Рад. Союзу. Вдруге цим званням Р. відзначений за бойові заслуги військ під його командуванням на завершальному етапі війни в Берлінській і Празькій наступальних операціях 1945 і за особистий героїзм. Із квітня 1946 по квітень 1947 — 1-й заст. командуючого, а з квітня 1947 по серпень 1948 — командуючий бронетанк. і механізованими військами Рад. армії. Нагороджений 2-ма орденами Леніна, 3-ма орденами Червоного Прапора, 3-ма орденами Суворова 1-го ст., орденами Кутузова 1-го ст., Богдана Хмельницького 1-го ст., медалями, а також іноз. орденами. П. у м. Москва. Бронзові погруддя Р. встановлені в с. Малий Вистороп і в Празькому пантеоні. Літ.: Миронов Г. Маршал бронетанковых войск П. Рыбалко. В кн.: Полководцы и военачальники Великой Отечественной [вып. 1]. М., 1971; Дважды Герои Советского Союза. М., 1973; Герои огненных лет, кн. 3. М., 1978; Гриченко И.Т., Головин Н.М. Подвиг: Документальные очерки о Героях Советского Союза. Х., 1983; Мельников С.И. Маршал Рыбалко. К., 1984; Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь, т. 2. М., 1988; Кузнецов И.И. Маршалы, генералы и адмиралы 1940 года. Иркутск, 2000; Шеин Д.М. Танки ведет Рыбалко: Боевой путь 3-й гвардейской танковой армии. М., 2007. Т.С. Першина.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РИБАЛКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
