РЕФОРМАЦІЯ (Reformation, лат. reformatio — перетворення, виправлення) — релігійно-сусп. рух в Європі 16 — серед. 17 ст. Його формальний початок пов’язують із виступом нім. реформатора М.Лютера проти практики індульгенції (1517), завершення — з Вестфальським миром 1648, який зупинив Тридцятилітню війну 1618—48, котру вів політ. блок іспанських і австрійсь-
ких Габсбургів, що спирався на папство і катол. князів, із коаліцією нац. д-в (Франція, Швеція, Голландія, Данія, Росія, частково Англія), підтримуваних протестантськими князями Німеччини, антигабсбурзьким рухом у Чехії, Трансильванії, Італії. Маючи назовні реліг. причини, зумовлені появою протестантизму і поділом європ. володарів за конфесійною ознакою, війна відобразила кризу «Священної Римської імперії германської нації» і глибинні політ. зрушення новочасної Європи. Вестфальський мир 1648 засвідчив її новий державно-територіальний устрій. В історіографії поняття «Реформація» розглядається в кількох значеннях і має різні оцінки, властиві світській і церк. науці. У вузькому значенні Р. — це реліг. рух. Світські дослідники пов’язують його із церк. кризою, підготовленою єретичними течіями (альбігойці, вальденси, флагеланти), філософією пізнього середньовіччя («Нове благочестя», нім. містика, північноєвроп. гуманізм), передреформаційними вченнями (Дж.Вікліф, Я.Гус), гуситськими війнами, а також Великою схизмою (1378—1417) і соборним рухом у Зх. церкві (кінець 14 — середина 15 ст.). При цьому продуктом Р. постає не лише протестантизм (часто ототожнений із Р.), а й катол. реформа (див. Контрреформація). Історики католицької і православної традицій вважають Р. церк. розколом, що вивів частину християн. ойкумени за межі Вселенської церкви. Протестанти — відновленням бібл. засад первісного християнства, втрачених Церквою в процесі її одержавлення. Реліг. аспект Р. найповніше виявився в протестантизмі. Розрізняють дві моделі протестантської Р. Церковна, або магістерська, Р. в реформі католицизму прагнула зберегти церк. традиції, заклавши основи лютеранства, кальвінізму, англіканства. Радикальна, або народна, Р. відкинула традиційну Церкву як таку, що занедбала ідеали апостольського християнства, започаткувавши сучасні євангельські течії (меноніти, баптисти, методисти, п’ятидесятники), які продовжили
183 РЕФОРМАЦІЯ
184 РЕФОРМАЦІЯ
ідеї ранньохристиян. і середньовічних церковно-опозиційних рухів (донатисти, вальденси, анабаптисти). У широкому значенні Р. — не лише релігійний, а й суспільнокульт. рух, що відобразив становлення Нового часу. Світська наука пов’язує його з екон., політ. і духовною кризою в Європі: закладанням передбурж. відносин, змінами у становій ієрархії, утворенням нац. д-в, розвитком міськ. руху, демократизацією к-ри. У такому контексті Р. розглядається (зокрема позитивізмом) як соціальна і духовна революція (розділення світської і церковної влад, свобода совісті, розвиток індивідуалізму), як прояв (марксизмом) класової боротьби в реліг. оболонці (лоларди в Англії, таборити в Чехії, Сел. війна в Німеччині 1524—26, раціоналістичні єресі в Західній і Східній Європі). Історики католицької і православної традицій вважають Р. продовженням ренесансного вільнодумства, передоднем Просвітництва і сучасної секуляризації. Протестанти — християн. відповіддю на антропоцентризм Ренесансу, духовний універсалізм середньовічної Церкви, формалізацію релігійних пізнання і практики. Соціально-політична і культурно-релігійна складові Р. в реальній історії, зазвичай, невіддільні. Уже до кінця 16 ст. Р. охопила більшість європ. д-в, об’єднавши різні соціальні стани, пришвидшивши політ. й екон. зміни, набувши своєрідних нац. і церк. моделей. У Німеччині зумовила піднесення «середнього» класу в боротьбі за станові інтереси та реформу Церкви (бюргерський рух А.Карлштадта), повстання рицарів, невдоволених імперською політикою, очолюване У. фон Гуттеном і Ф. фон Зіккінгеном, і Сел. війну 1524—26 (захопила сусідні Австрію і Швейцарію) з її вимогами радикальних соціальних і релігійних (до заперечення традиційної Церкви) перетворень. Один із лідерів повсталих селян Т.Мюнцер проповідував ідеї заг. рівності, спільності майна, відродження апостольської Церкви. Успіх Р. забезпечили частина дворянства, що прагнула
незалежності від імператора і Риму, та бюргерство, зацікавлене у зміцненні свого статусу і новій, необтяжливій у повсякденному житті, Церкві. В ході Р. Шпейєрський райхстаг 1526 на вимогу князів-лютеран прийняв постанову про право кожного володаря обирати релігію для своїх підданих, підтриману у «Протестації» 1529, з якою виступили 6 князів і представники 14-ти міст Німеччини. Закріплений у рішеннях Аугсбурзького миру 1555 принцип «cujus regio, ejus religio» (лат. «чия влада — того і віра») був покладений у реліг. рішення Вестфальського миру 1648. Початок Р. у Швейцарії пов’язують із проповідями У.Цвінглі й церк. реформами в Цюриху, що спричинили релігійні війни, поділ країни на прихильників (Берн, Базель, Шаффгаузен, Санкт-Галлен, Гларус) і противників Р. (лісні кантони Швіц, Урі, Унтервальден і Цуг, міста Люцерн і Фрибур). У ході війни оплотом Р. стала Женева, де зусиллями Ж.Кальвіна проведено реформу громад. і церк. життя в дусі реформатства. У Нідерландах Р. активізувала боротьбу проти іспанських Габсбургів, привела до повстання на чолі з Вільгельмом I Оранським і створення незалежних Об’єднаних провінцій (започаткували Голл. республіку). Р. у Франції найбільше охопила пд. землі, що прагнули автономії і мали вільнодумні (альбігойці, вальденси) традиції. Ідеї Р. знайшли підтримку частини аристократії в її боротьбі з монархією і ліберальних католиків, прихильних до принципів галліканізму (із 13 ст.) — розвитку нац. Церкви Франції, її більшої самостійності. Правлячі династії Валуа та Бурбонів протистояли Р. у збереженні єдності д-ви і свого трону. Боротьба прихильників і противників Р. призвела до реліг. війн. Їх апофеозом стала Варфоломіївська ніч — масове знищення гугенотів (кальвіністів) у Франції, влаштоване католиками в ніч на 24 серпня 1572, напередодні дня св. Варфоломія. Король Генріх IV Бурбон (Наваррський), будучи протестантом, задля відновлення миру перейшов у католи-
цизм, видавши Нантський едикт 1598, яким дарував права гугенотам. Після його скасування 1685 значна частина гугенотів емігрувала. Р. в Англії, відома як «Реформація зверху», ініційована королем Генріхом VIII Тюдором, противником протестантизму, який порушив заборону Риму на розірвання шлюбу з Катариною Арагонською. За підтримки архієпископа Кентербері, прихильника протестантизму Т.Кранмера і парламенту король домігся прийняття 1534 «Акта про супрематію», котрим оголосив себе главою Англ. церкви. Єпископ рочестерський Дж.Фішер і лордканцлер Т.Мор, які відмовилися це визнати, були страчені. За Генріха VIII були закриті 376 монастирів, їхні землі конфісковані, але Церква Англії залишилась католицькою. Її реформи в дусі протестантизму почалися за короля Едуарда VI Тюдора публікацією «Книги загальних молитов» (1549), укладеної Т.Кранмером (за катол. реставрації під час правління Марії Тюдор звинувачений у держ. зраді та спалений). Перемогою англ. Р. завдячує королеві Єлизаветі I Тюдор; при ній були прийняті «39 статей» (1563, символ віри Англ. церкви) і розвинуті принципи англіканізму (відновлення традицій апостольської Церкви, створення нац. Церкви, її незалежність від Риму). Підтримку «зверху» мала Р. у Швеції і Фінляндії, яка перебувала під владою Швеції (її король Густав I Ваза шукав союзу з протестантами), Данії (тут їм патронував король Фредерік I Ольденбург), Норвегії (проведена датським королем Крістіаном III Ольденбургом), у Прибалтиці (гросмейстером Тевтонського ордену Альбрехтом Бранденбурзьким, який використав Р. у протистоянні з Польщею, провівши 1525 секуляризацію Ордену і отримавши у володіння Пруссію). У Лівонській конфедерації ідеї Р. захопили дворян, бюргерів і міську бідноту. Симпатики Р. у Сх. Європі також переслідували політичні (боротьба Чехії, Угорщини, Трансильванії проти Габсбургів) і станові інтереси (бажання князів
обмежити королів. владу, шляхти і міщан — владу князівсько-королівську та утвердження своїх прав і вольностей), прагнули поміркованих (ідея нац. Церкви — «Костьолу народового» — в Польщі, вимоги секуляризації і причащання під обома видами утраквістів у Чехії) та радикальних (що їх сповідували анабаптисти, таборити, чеські брати, социніани) церк. реформ. Р. в Польщі, Угор. королівстві, Трансильванському князівстві мала підтримку магнатів (прийняття протестантизму деякими впливовими княжими родинами) і навіть корони (лояльність до Р. короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда II Августа, перехід у кальвінізм литов. магната Миколая Радзивілла Чорного і трансильванського кн. Дєрдя I Ракоці), а також шляхти, міщан, торговців, навіть селян (через віросповідання своїх господарів), зацікавлених у демократ. суспільноцерк. перетвореннях. Р. в Польщі вплинула на рішення Варшавської конфедерації 1573, що засудила втручання влади у справи віри, визнавши за шляхтою право на вибір віросповідання. Підготувавши глибокі соціальні, політ., духовні зміни в Європі, Р. сприяла національнокульт. піднесенню. Нім. Р. зумовила розвиток національних мови, освіти, літератури, мист-ва (Лютерові переклади Нового Завіту, 1522, і всієї Біблії, 1534; освітні реформи Ф.Меланхтона; творчість А.Дюрера; істор. наука «Магдебурзьких центурій»; нар. пісні). Подібні процеси відбулись у всіх країнах, охоплених Р. Бібл. переклади нац. мовами (В.Тіндейла в Англії, 1530; Ж.Лефевра у Франції, 1530; Біблія з коментарями в Нідерландах, 1562; Женевська Біблія, 1560; Біблія Л.Петрі у Швеції, 1541; Біблія Крістіана III в Данії, 1550; Берестейська, або Радзивіллова Біблія у Великому князівстві Литовському, 1563; та ін.) зумовили сплеск нац. к-р (особливо в країнах, які не пережили класичного Ренесансу), вплинувши на розвиток гуманітарної і тех. науки, політ. і філос. думки, нових форм вир-ва і військ. справи у Західній і Східній Європі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РЕФОРМАЦІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
