на структура неурядової старшини Гетьманщини (із серед. 17 ст. до 1780-х рр.). Виникнення та еволюція Р.з.в.т. засвідчили типологічну схожість укр. нобілітету раннього Нового часу з ін. елітами Центр. Європи. Процеси, завдяки яким постала Гетьманщина, були направлені проти панування шляхетства Речі Посполитої і, одночасно, на встановлення влади нового нобілітету із середовища козацької старшини. Вивищення військово-політ. верхівки Гетьманщини проходило двома шляхами: поверненням до традиційного шляхетського статусу та творенням самобутньої системи Р.з.в.т. Ще О.Єфименко відмітила, що епітети «старшого», «меньшего» постійно супроводжували слово «товариство». «Старшое» становили багаті, енергійні, освічені, досвідчені, й саме вони займали посади у Війську Запорозькому та поступово обзаводилися правами та привілеями, які мала шляхта Речі Посполитої. Зародження, формування й еволюція Р.з.в.т. належали до внутр. процесу розвитку укр. державності раннього Нового часу. Від початку існування Гетьманщини ієрархія Р.з.в.т. конкурувала зі шляхетською моделлю сусп-ва Речі Посполитої. У сфері суспільно-політ. уявлень світської інтелектуальної еліти Гетьманщини ієрархія Р.з.в.т. була представлена козац. ідеєю, а прагнення досягнення статусу нобілітету Речі Посполитої — шляхетською. У 2-й пол. 17 ст. значна частина козацтва позначала свій ранг неусталеними термінами: «військовий товариш», «знатний військовий товариш», «значний товариш полку», «значний товариш сотні», «значний і заслужений військовий товариш», «славетний і значний військовий товариш» та ін. Новим етапом розвитку Р.з.в.т. стало гетьманування І.Самойловича та І.Мазепи. Стабільність у лівобереж. Гетьманщині з 1680-х рр. привела до усталення соціальних норм. За соціально-економічним, політико-культурним та юридичним критеріями Гетьманщина уподібнилася до країн Центр. Європи. Добі І.Мазепи належить утвердження інституту знатного (значного) військового товариства. У
перше десятиліття 18 ст. стала показовою зверхність значних військ. товаришів над рештою. У цей час із значних та знатних військових товаришів обирали генеральну старшину і полковників. Володарів Р.з.в.т. записували в реєстр, а коли вони отримували уряд, їх, як правило, викреслювали. Носії цих рангів урівнювалися зі старшиною і могли при нагоді заміщати відповідні посади. Ця ієрархія долучених до влади людей закріпила існування спадкової знаті, що відмежовувалася від решти козацтва шляхом здобуття «привілеїв», найголовнішими з яких були доступ до рангових земель та суд. імунітет. На 1720—30-ті рр. значне військ. товариство почало перетворюватися на чітку ієрархічну структуру: бунчукові товариші, військові товариші та значкові товариші. За представниками найзаможніших і найвпливовіших родин Гетьманщини закріпилася назва «бунчукові товариші». Ранг бунчукового товариша вперше запроваджено І.Самойловичем, однак лише після смерті І.Скоропадського статус бунчукових товаришів став найвищим у значному військ. товаристві. На 1763 із 139 бунчукових товаришів, які служили, у Стародубському полку налічувалося 41, Чернігівському полку — 33 та Ніжинському полку — 21, що свідчило про розвиненість інституції значного військ. товариства в пн. регіонах, де збереглася шляхетська організація сусп-ва ще з часів Речі Посполитої. На середньому щаблі ієрархії Р.з.в.т. перебували військ. товариші. Ранг військ. товариша надавався за рекомендацією полковника Генеральній військовій канцелярії (Малоросійській колегії). Цей ранг був майже обов’язковою сходинкою для синів генеральної та полкової старшини та бунчукових товаришів, більшість з яких розпочинали військ. службу зі здобуттям цього чину. Ранг військ. товариша здобували ті, хто побував на урядах полкової старшини, сотників, сотенної старшини. За критерієм майнового статусу військ. товариші були неоднорідною соціальною групою, і їхня чисельність не була сталою.
Найчисельніший щабель становили значкові товариші, які з диференціацією значного військ. товариства зайняли найнижчий ранг у структурі останнього. Становище значкових товаришів у 2-й пол. 18 ст. змінилося: якщо раніше їхній статус відрізняв їх від рядового козацтва, то тепер він прирівнювався до молодшого офіцерського звання. Перелічені ранги передбачали окреслені права та обов’язки. В обмін за різні види держ. служб значне військ. товариство мало привілеї. Найціннішим із точки зору тодішнього сусп-ва було право володіти маєтками, на яких селяни несли «послушенство». Власники Р.з.в.т. мали суд. прерогативи. Справи бунчукових і військ. товаришів розглядалися в найвищому суд. органі — Генеральному військовому суді. Усі володарі Р.з.в.т. мали імунітет від будь-яких позовів судів нижчого рівня. Крім того, бунчукові та військ. товариші могли впливати на політ. рішення через Раду старшин. У 1763 в Гетьманщині було 221 (із них 139 служили) бунчуковий, 329 (239 служили) військових, 722 (548 служили) значкові товариші. Загалом неурядова старшина налічувала 1275 осіб, із них служили 1006 (79 %). У 2-й пол. 1760-х рр. змінилося ставлення до інституції значного військ. товариства. Членство у військ. товаристві з ліквідацією Гетьманщини (1764) почали розглядати як почесний чин. Козац. старшина поєднувала перебування у значному військ. товаристві з ін. посадами. Більше того, у наступні 1770-ті рр. в реєстр значного військ. товариства почали записувати дітей подібно до практики рос. дворян. Це свідчило, що світські інтелектуали та козац. еліта почали переймати цінності соціального життя рос. дворянства. Однак це суперечило організації та призначенню значного військ. товариства. 24 грудня 1784 вийшов царський указ про припинення надання козац. рангів, а наявні — перейменовувалися на рос. табельні чини (див. Табель про ранги 1722). Літ.: Окиншевич Л. Значне військове товариство в Україні-Гетьманщині 17—18 ст. Мюнхен, 1948; Subtel-
ny O. Domination of Eastern Europe: Native, Nobilities and Foreign Absolutism, 1500—1715. Kingston—Montreal, 1986; Панашенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина ХVII — ХVIII ст.). К., 1995; Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея ХVII—ХVIII століть: Проблеми формування, еволюції, реалізації. К., 1997; Панашенко В.В. Бунчукові товариші. «Київська старовина», 1997, № 5; ЇЇ ж. Військові товариші. Там само, 1998, № 3; Струкевич О.К. Політико-культурні орієнтації еліти України-Гетьманщини (інтегральний погляд на питання). К., 2002; Когут З. Коріння ідентичности: Студії з ранньомодерної та модерної історії України. К., 2004; CrzeСkowiak-Krwawicz A. Regina libertas: WolnoСƒ w polskiej myСli politycznej XVIII wieku. GdaЅsk, 2006; Горобець В.М. Влада та соціум Гетьманату: Дослідження з політичної і соціальної історії ранньомодерної України. К., 2009; Репан О. Іржа на лезі: Лівобережне козацтво і російсько-турецька війна 1735—1739 років. К., 2009; Яковенко Н. Нарис середньовічної та ранньомодерної історії України. К., 2009. В.П. Кононенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАНГИ ЗНАЧНОГО ВІЙСЬКОВОГО ТОВАРИСТВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
