РАЙОН (від франц. rayon — промінь, радіус) — виділена за певними (фізико-геогр., екон., історичними та ін.) ознаками частина території, таксономічна одиниця в системі територіального членування. В Україні — адм.тер. одиниця, складова частина області. Поняття «район» застосовується також як аналог більш широкого й осучасненого терміна «регіон». Як середній рівень адм.-тер. устрою Р. в Україні функціонує з 1923, хоча значно раніше, ще з імперських часів, райони як екон. категорія існували на території Донецької губернії (сама гу-
бернія утворена в лютому 1919, її нові межі визначені у квітні 1920); лише 1921 районний поділ тут був замінений повітовим. Районування в УСРР здійснювалося згідно з постановою ВУЦВК від 12 квітня 1923, якою скасовано повіти й волості, а схема адм.тер. устрою стала чотиричленною: губернія—округа—Р.—сільрада. Усього було утворено 706 районів. Цим було започатковано адм.-тер. реформу, метою якої було скорочення апарату управління, впровадження екон. принципу в систему територіальної організації, розвиток місц. ініціативи. З уведенням у політ. лексикон поняття «район» з’явилося й похідне від нього поняття «районізація», яке трактувалося надзвичайно широко (природна, екон., адм. районізація). У період між двома світ. війнами схема адм.-тер. районування ще три рази зазнавала змін. Ліквідація губерній (1925) супроводилася переходом на систему урядування за схемою центр— округа—Р.—сільрада; 41 округа поділялася на 680 районів. Після ліквідації округ (1930) Р. став найвищою після центру ланкою адм. поділу; всього районів було 484. Упродовж 1931 р. 119 районів було ліквідовано; ті 365, що лишилися, безпосередньо підпорядковувалися центру. Недосконалість такої структури була визнана 1932; з утворенням 5-ти областей (Харківської області, Київської області, Вінницької області, Дніпропетровської області, Одеської області) до їх складу увійшов 431 район; 13 районів Донбасу лишилися в безпосередньому підпорядкуванні центрові. Надалі мережа районів постійно переглядалася, причому домінуючою була тенденція їх укрупнення. Після інкорпорації до складу УРСР західноукр. земель кількість районів зросла до 750 (у 1946). Під час реформ 1962—63, пов’язаних із реорганізацією влади за вироб. принципом, було введено поділ на промислові й сільські райони, анульований на поч. 1965. Надалі кількість районів мала тенденцію до зростання (у 1965 — 384, у 1967 — 475, у 1987 — 480).
Райони в містах почали утворюватися з 1917. В СРСР районний поділ мали, як правило, міста з кількістю населення понад 100 тис. осіб. Загалом у практиці районування критерієм доцільності утворення Р. вважався принцип екон. і управлінської ефективності, але на ділі гол. критерієм була кількість парт. орг-цій. Упродовж 1924—39 існувала практика виділення частини районів за нац. принципом: у місцях компактного проживання етнічних меншин національно-адм. одиниці мали стати полігоном для експериментів щодо їх «радянізації». На 1931 в Україні функціонувало 25 нац. районів — 8 російських, 7 німецьких, 3 болгарські, 3 єврейські, 3 грецькі, 1 польський. Неофіційно існував поділ на великі екон. райони: на 1961 виділялися Донецько-Придніпровський, Південно-Західний та Південний економічні райони. Станом на 2005 в Україні налічувалося 490 районів. Відповідно до передбаченого Конституцією України 1996 порядку організації влади на районному рівні діє принцип розподілу повноважень. Органом виконавчої влади є районна держ. адміністрація, органом місц. самоврядування — районна рада. Райони як адм.-тер. одиниці існують також в Азербайджані, Киргизстані, Латвії, Молдові, Рос. Федерації. Літ.: Адміністративно-територіальний устрій України: Історія та сучасність. К., 2001; Реформа для людини: Збірник матеріалів про шляхи реалізації адміністративно-територіальної реформи в Україні. К., 2005; Верменич Я.В. Адміністративно-територіальний устрій України: Еволюція, сучасний стан, проблеми реформування, ч. 1—2. К., 2009. Я.В. Верменич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАЙОН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
