РАДОМИШЛЬ (до 1946 офіц. назва — Радомисль) — місто Житомирської області, райцентр. Розташов. при впадінні в р. Тетерів (прит. Дніпра) його лівої притоки р. Мика. Населення 15,2 тис. осіб (2005). Попередником Р. був давньорус. «город» Мичеськ, згаданий в Іпатіївському літописі при описі подій 1151. Його рештками вважають відоме з літератури 19 ст. городище, від якого в наш час не лишилося слідів. Городище було розташов. у місцевості Мик-Город, на правому березі Мики. За непевними даними, у 15 ст. Мичеськ належав князям Рожиновським і припинив існування внаслідок татар. набігів. Під назвою «Микгород» Мичеськ згадується у фальсифікаті кінця 16 ст. — т. зв. грамоті Андрія Боголюбського. Перша згадка про м-ко Р. належить до 1569, коли він був власністю Печерського монастиря (див. Києво-Печерська лавра) на теренах Київського воєводства. Ядром містечка був дерев’яний замок (уперше згаданий 1572, існував до кінця 18 ст.) на лівому березі Мики. Бл. 1615 архімандрит Єлисей Плетенецький для потреб Києво-Печерської друкарні заснував біля Р. першу в Наддніпрянській Україні папірню (діяла до серед. 17 ст., за ін. даними, до 18 ст.). Навколо цього підприємства утворилося с. Папірня (із 1960-х рр. — у складі міста Р.). Із 1648 Р. — на території Війська Запорозького, у 1670-ті рр. повернувся під владу Речі Посполитої. У 1680-ті рр. містечко у складі маєтностей Києво-Печерської лаври, які після Андрусівського договору (перемир’я) 1667 опинилися на польс. боці держ. кордону, було передано у власність Київській унійній митрополії. 1693 Р. деякий час контролювався козаками С.Палія. У серед. 18 ст. Р. став однією з резиденцій київ. унійних митрополитів. 1746 тут почала діяти консисторія, яка керувала пд. (укр.) частиною митрополичої єпархії, а в 2-й пол. 18 ст. засновано василіанський монастир (див. Василіани). У ка-
федральному Свято-Троїцькому соборі (новий дерев’яний храм освячено 1763 замість старого, знищеного пожежею) були поховані митрополити Лев Шептицький (п. 1779) і Ясон Смогоржевський (п. 1788). Останній мешкав у Р. постійно, заснував тут єпархіальну семінарію і заклав мурований кафедральний собор (його буд-во не було завершене, руїни знесені в 1920-ті рр.). У 18 ст. на Р. не раз нападали гайдамаки. 1750 загін І.Подоляки захопив та пограбував містечко і замок. Під час Коліївщини в околицях Р. діяв загін І.Бондаренка. Унаслідок 2-го поділу Речі Посполитої 1793 Р. увійшов до складу Рос. імперії. Після 1795 Київ. унійна митрополія та її резиденція в Р. були ліквідовані, Свято-Троїцький собор переосвячено на православний (знесено 1927). Місто стало повітовим центром спочатку Волинської губернії, а із серпня 1797 — Київської губернії. 1796 затверджено герб Р. (через помилку укладачів зображення на гербі символізує літописну подію 945, яка мала місце не в Р., а в Коростені). 1897 кількість населення становила 11 тис. осіб. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. в місті досить інтенсивно розвивалися різні галузі пром-сті, серед яких треба відзначити обробку шкіри та пивоваріння. Із 2-ї пол. 18 ст. в Р. відома єврейс. громада (знищена під час нім. окупації 1941—43); у 19 — 1-й пол. 20 ст. частка євреїв у заг. чисельності населення коливалася від третини до двох третин. 1918—20 місто кілька раз переходило з рук у руки, аж поки в червні 1920 не встановилася остаточно рад. влада. Із березня 1923 Р. — райцентр Малинської округи, із березня 1925 — Житомирської округи. 1932 місто і район увійшли до Київської області, 1937 Р. став райцентром Житомир. обл. Населення міста 1931 становило 12,9 тис. осіб. Нім. окупація в місті тривала з 9 липня 1941 по 10 листопада 1943 та із 7 по 26 грудня 1943. У місті діяли 2 підпільні групи, в околицях — партизан. загони. В околиці міста — археол. пам’ятки: палеолітична Радо-
мишльська стоянка, поховання часів енеоліту. Історичні споруди: Свято-Микільський храм (1864—83), паровий млин (1902). Пам’ятник Єлисею Плетенецькому (2009). Навколо будівлі млина створено приватний етнопарк «Радомисльська папірня». Сайт міста: http://www.radomyshl.ho.ua. Літ.: ІМіС УРСР: Житомирська область. К., 1973; Тимошенко Л. Місто Радомишль в історії Української церкви. В кн.: На службі Кліо. К., 2000; Цвік Г.В. Історія Радомишля. Житомир, 2002; Гладиш Л.А. Радомишль: Ключі від міста. Житомир, 2007. Я.В. Верменич, Д.Я. Вортман.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАДОМИШЛЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
