РАДЗИВІЛЛ (Radziwi»») Януш (02.12.1612—31.12.1655) — держ. і військ. діяч Великого князівства Литовського, віленський воєвода і великий гетьман литовський, князь. Лідер литов. дисидентів. Син кн. Криштофа Радзивілла, брат у перших кн. Богуслава Радзивілла. Освіту здобув спочатку в Слуцькій г-зії (із 1625), згодом навч. за кордоном у Берліні, Нюрнберзі (обидва міста в Німеччині) та Лейдені (Голландія).
По поверненню на батьківщину 1633 взяв участь у польськоросійській війні 1632—1634. Службу при королів. дворі Р. розпочав підкоморієм ВКЛ. Активно підтримував плани польс. короля Владислава IV Ваза щодо війни з Османською імперією, за що 1646 отримав із рук короля Владислава IV Ваза булаву польного гетьмана литовського, а 1647 — звання ген. старости жмудського і місце в сенаті. В умовах розгортання 1648 в Україні козац. повстання Р. певний час зберігав нейтралітет і підтримував тісні контакти з гетьманом Б.Хмельницьким, плануючи спільними зусиллями звести на вакантний по смерті Владислава IV польс. трон представника протестантської династії Ракоці. На поч. 1649 провів на пд. Білорусі, у районі Мозиря (нині місто Гомельської обл., Білорусь) та Бобруйська (нині місто Могильовської обл., Білорусь), ряд каральних операцій проти повстанців. Незважаючи на переговори з Б.Хмельницьким щодо зведення на польс. трон трансильванського кн. Дєрдя II Ракоці і спільної боротьби з польс. королем Яном II Казимиром Ваза, у серед. 1649 Р. виступив у похід на Київ. Після запеклої битви під Лоєвом (нині міськ. с-ще Гомельської обл., Білорусь) з військами наказного гетьмана С.-М.Кричевського, в результаті якої було понесено значні людські втрати та вико-
ристано наявні боєзапаси, відмовився від продовження походу. Київ Р. здобув уже влітку 1651 після того, як зумів розбити в околицях Лоєва козац. війська під командою М.Небаби. Оволодівши Києвом, війська Р. 5 серпня 1651 спричинили велику пожежу, що майже повністю знищила місто. 30 березня 1653 Р. домігся від польс. короля Яна II Казимира Ваза найвищого в Литві уряду віленського воєводи, а 17 червня 1653 — булави великого гетьмана литовського. Після вступу 1654 Рос. д-ви у війну проти Речі Посполитої і швидкого просування рос. та укр. військ углиб литов. земель Р. вирішив прийняти підданство швед. короля Карла Х Густава. Р. 8 серпня 1655 під Кейданами (нині місто Кедайняй, Литва) у Жмуді підписав тимчасовий, а 20 жовтня 1655 — остаточний акт розторгнення унії з Короною Польською та визнання Литвою зверхності швед. монарха зі збереженням певної самостійності в межах держави Карла Х Густава. Окремий таємний акт обумовлював особливий (княжий) статус Р. в Литві. Раптова смерть Р. у ніч із 30 на 31 грудня 1655 породила чутки про його отруєння супротивниками. Літ.: Kotlubaj E. тycie Janusza Radziwi»»a. Wilno—Witebsk, 1859; Архив Юго-Западной России, т. 2, ч. 2. К., 1906; Акты, изданные Виленской археографической комиссией, т. 34. Вильно, 1910; Кордуба М. Між Замостєм та Зборовим. «ЗНТШ», 1922, т. 133; Документы об освободительной войне украинского народа 1648— 1654. К., 1965; Wisner H. Dysydenci Litewcy wobec wybuchu wojny polskoszwedzkiej. В кн.: Odrodуenie i Reformacya w Polsce, t. 15. Warszawa, 1970; Wasilewski T. Zdrada Janusza Radziwi»»a w 1655 r. i jej wyznaniowe motywy. Там само, t. 18. Warszawa, 1973; Wisner H. Dzia»alnoСƒ wojskowa Janusza Radziwi»»a 1648—1655. В кн.: Rocznik Bia»ostocki, t. 13. Bia»ystok, 1976; Radziwi»» B. Autobiografia. Warszawa, 1979; Заборовский Л.В. Россия, Речь Посполитая и Швеция в середине ХVII в. М., 1981; Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 9, ч. 1—2. К., 1996—97. В.М. Горобець.
кож 2) літописний текст 13 ст., який, крім власне Радзивіллівського кодексу, відомий ще у двох списках: Московсько-Академічному (Рос. держ. б-ка, зібрання Моск. духовної академії, № 230, XV ст.) і т. зв. Літописці Переяславля Суздальського (Рос. держ. архів давніх актів, ф. 181, № 279 (658), XV ст.). 1) Радзивіллівський кодекс — єдиний середньовічний лицьовий (ілюмінований) рукопис із літописним текстом. За паперовими знаками кодекс датується 1490-ми рр. Він містить 613 мініатюр, виконаних, як тепер гадають, чотирма майстрами: групу I (арк. 3 — 95 зв.) виконав «майстер А»; групу II (арк. 96 зв. — 194) — «майстер Б»; групу III (арк. 194 і до кінця рукопису) виконав «майстер В», який також виправив усі попередні мініатюри; останній «майстер Г» — відповідальний за додаткові деталі малюнків: елементи арх-ри, одягу, озброєння тощо. Стилістично виділяють дві манери роботи ілюстраторів: якщо «майстер А» і частково «майстер Б» слідували традиційним «візантійським» взірцям, здогадно копіюючи давній оригінал, «майстер В» працював у виразно іншій («готичній») манері, внісши до ілюстрацій численні прикмети сучасності: зображення готичної арх-ри, зх. вбрання персонажів, зображення герольдів із трубами, європ. обладунків, арбалетів, артилерії тощо. Щодо місця виготовлення Радзивіллівського кодексу висловлювалися найрізноманітніші судження: «Суздальська Русь»
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Радзивілл Януш» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
