Проголошення гетьманом І.Виговського було негативно сприйнято представниками опозиційних йому сил, чільними представниками яких були полтав. полк. М.Пушкар, кошовий отаман («кошовий гетьман») Я.Барабаш, а також С.Довгаль, І.Донець, І.Я.Іскра, М.Стринджа. Опозиція швидко зростала, особливо серед козаків лівобереж. полків (Полтавський полк, Лубенський полк, Миргородський полк), демагогічні заклики вождів опозиції привернули до них певну частину сел. бідноти, невдоволеної погіршенням свого екон. становища. Протистояння загострилося ще наприкінці 1657. У відповідь на підготовку опозиції до виступу і налагодження нею інтенсивних контактів з царським урядом гетьман І.Виговський заручився підтримкою Кримського ханату, зумів перекрити шляхи з Гетьманщини на Чортомлицьку Січ, блокувавши її таким чином. Усі спроби мирного розв’язання конфлікту, вжиті укр. урядом, дали тільки тимчасовий ефект. У січні—квітні 1658 справа дійшла до збройних сутичок, спроби І.Виговського малими силами пригасити конфлікт не вдалися. Зокрема, в лютому 1658 під Полтавою М.Пушкар розбив посланий І.Виговським загін полк. І.Богуна. Спираючись на потужну підтримку моск. уряду, М.Пушкар і Я.Барабаш розв’язали громадян. війну в Україні, яка особливо болісно вдарила по Лівобережній Україні, котра до того часу ще не зазнавала таких страшних воєнних спустошень, як Правобережна Україна. У відповідь гетьман І.Виговський та вірна йому старшина (Г.Гуляницький, Г.Лісницький, Т.Носач, Ф.Лобода та ін.) зі своїми військами, насамперед із таких полків, як Іркліївський полк, Київський полк, Переяславський полк, Уманський полк, Черкаський полк, перейшли Дніпро і рушили на пд. сх., їхні війська активно діяли під Говтвою (нині село
Козельщинського р-ну Полтав. обл.), Гадячем, Решетилівкою. Інша група військ гетьмана (Прилуцький полк і Ніжинський полк) наступала на Лубни. У Миргороді вірні І.Виговському козаки схопили С.Довгаля. 40-тис. татар. військо Карач-бея брало активну участь у воєнних діях, але водночас завдавало значних шкод мирному населенню своїми грабунками. 24 (14) травня 1658 І.Виговський виступив з-під Манжелії (нині село Глобинського р-ну Полтав. обл.) безпосередньо на Полтаву і 28 (18) травня 1658 став під містом між селами Рибці (нині у складі м. Полтава) та Жуки (нині село Полтав. р-ну Полтав. обл.). М.Пушкар, тверезо оцінивши свої сили, хотів відсидітися в обороні, але під тиском «черні» мусив прийняти бій у чистому полі. Битва під Полтавою йшла з перемінним успіхом, але врешті І.Виговський, який своєчасно ввів у бій військо Карач-бея, узяв гору. Збройні сили опозиції зазнали потужної поразки, сам М.Пушкар загинув у бою, а Я.Барабаш врятувався втечею на Чортомлицьку Січ. За деякими даними, під час бою була інспірована змова проти гетьмана І.Виговського, в якій взяв участь кропивнянський полковник Ф.Джалалій. Але замах на І.Виговського був невдалим, і Ф.Джалалія було вбито за це самими ж змовниками. Після перемоги І.Виговський вступив у Полтаву і поставив тут полковником І.Богуна. Приблизно в цей же час Г.Гуляницький змусив до капітуляції Гадяч. Перемога під Полтавою зміцнила авторитет гетьмана І.Виговського і центр. укр. уряду взагалі, міжнар. позиції Укр. д-ви. Разом із тим опозиція не була розгромлена повністю. Кошовий отаман Я.Барабаш та деякі ін. прихильники М.Пушкаря знайшли притулок у Моск. державі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПУШКАРЯ І БАРАБАША ПОВСТАННЯ 1658» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
