ПУТИВЛЬ — місто Сумської області, райцентр. Розташов. на правому березі р. Сейм (прит. Десни, бас. Дніпра). Населення 16,4 тис. осіб (2010). За археол. даними, на місці П. в 9—10 ст. існувала група городищ роменської культури — літописних сіверян. У середині — кінці 10 ст. життя на периферійних городищах припинилося, а центральне (Городок) перетворилося на дитинець давньорус. міста, яке, ймовірно, входило до системи оборони, створеної київ. кн. Володимиром Святославичем. Місто вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1146, коли під час міжкнязівської війни переможці — київ. кн. Ізяслав Мстиславич та чернігівські Давидовичі — захопили П. і пограбували двір новгород-сіверського кн. Святослава Ольговича. Принаймні з 1140-х рр. П. — центр волості, яка входила до володінь Ольговичів, у 2-й пол. 12 ст. тут з’явився окремий князівський стіл, який посідали син Святослава Ольговича Олег та Володимир Ігорович, пізніше — ймовірно, нащадки Володимира Ігоровича та його брата Романа. Із П. пов’язані події 1185, покладені в основу сюжету «Слова о полку Ігоревім». За археол. даними, мі-
Путивль. Церква Миколи Козацького. Фото 2008.
го. У тому ж джерелі фігурує його син Іоанн-Володимир Київський, із чого роблять висновок, що представники роду путивльських князів на поч. 14 ст. княжили в Києві. У цей час міг скластися територіальний зв’язок між Києвом і П., зафіксований документами пізніше, у 2-й пол. 14 — 15 ст., коли П. із підпорядкованою йому територією («путивльськими волостями») зараховувався не до Черніг. землі (як можна було б очікувати), а до Київської. Із 1360-х рр. П. належав Великому князівству Литовському (входив до складу Київського князівства, потім — Київського воєводства), у 1390-х—1440-х рр. і після 1470 в місті сиділи намісники великого князя литовського. У 15 ст. П. став важливим пунктом на торг. шляху з Криму до Москви. Під час литовсько-московської війни 1500—1503 6 серпня 1500 місто здобули моск. війська на чолі з воєводою Яковом Захаричем (за участі загонів казанського царевича МухаммедЕміна та сіверських князів, які перейшли на бік Москви), останній литов. намісник кн. Б.Глинський (див. Глинські) потрапив у полон. Офіційно місто перейшло під владу Москви згідно з перемир’ям 1503 і до 1523 належало Василю Шем’ячичу (див. Шем’ячичі), потім тут порядкували моск. намісники та воєводи (одним із них був М.Ржевський). У 16 ст. П. став важливою рос. фортецею, одним із центрів прикордонної «сторожової служби». Його населення швидко збільшилося за рахунок «служилих людей». Ядром міських укріплень
Путивль. Північний фронт укріплень Старого верхнього дерев’яного міста станом на 1670-ті роки. Реконструкція В. Вечерського.
Путивль. СпасоПреображенський собор колишнього Святодухівського монастиря. Фото 2000.
64 ПУТИВЛЬ
залишалася деревоземляна цитадель на Городку (давньорус. дитинець), але вона зазнала модернізації, а 1585 була розширена прибудовою «Нового земляного города». Навколо цитаделі був розпланований посад, оточений напівкільцевим валом. Другим (після Городка) вузлом оборони став Молченський монастир, який бл. 1602 був обнесений стінами з баштами і став однією з небагатьох мурованих фортець на пд. кордонах Росії. Під час Лівонської війни 1558 —1583 у 1579 місто спалив загін кн. М.Вишневецького (див. Вишневецькі). На поч. 17 ст. П. був одним з гол. вогнищ «Смути», (див. Смутний час). Восени 1604 путивльці разом із воєводою
кн. В.Рубцом-Мосальським перейшли на бік Лжедмитрія I і 18 листопада здали йому місто. Після поразок від урядових військ під Новгородом-Сіверським і Добринічами (нині у Суземському р-ні Брянської обл., РФ) Лжедмитрій I знайшов прихисток у П. і взимку—весною 1605 мав резиденцію в Молченському монастирі. 1606 П. повстав проти рос. царя Василія Шуйського. Місц. воєвода кн. Г.Шаховськой підтримав Лжедмитрія II, на початку літа сюди прибув воєвода самозванця І.Болотніков, який звідси вирушив у похід на Москву, використовуючи П. як свою тилову базу. Із листопада 1606 до весни 1607 у П. хазяйнував самозванець «царевич Петро», який запам’я-
тався жорстокими стратами бояр і дворян, котрі зберегли вірність Василію Шуйському. 1613 П. повернувся під контроль моск. уряду. В ході польсько-московської війни 1617—1618 місто захопили і спалили козаки П.Сагайдачного. Одразу після цього почалися роботи з відновлення і вдосконалення фортеці, які тривали до 1680-х рр. (зокрема, 1621 в них брав участь О.Радишевський, який спорудив у цитаделі водопідіймач). Під час російсько-польської війни 1632—1634 9 березня (27 лютого) 1633 річпосполитський загін здійснив демонстративний напад на місто, а з 24 (14) травня по 19 (9) червня 1633 П. витримав облогу річпосполитського війська (яке більш
ніж на половину складалося із запороз. козаків) на чолі з О.Пісочинським. 1645 і 1662 на місто робили напади татари. Важливою була роль П. під час Національної революції 1648—1676 і російськопольської війни 1654—1667. Зокрема, путивльські воєводи були «посередниками» в зносинах Б.Хмельницького з Москвою. Під час війн, які вела в 17 ст. Рос. д-ва проти Речі Посполитої та Османської імперії, П. слугував базою рос. військ. Наприкінці 17 ст. у зв’язку з переміщенням держ. кордонів і торг. шляхів П. втратив свої військово-адм. й торг. функції і почав перетворюватися на рядове провінційне місто. У 18 ст. зменшувалася кількість населення, руйнувалися укріплення. 1784 був затверджений проект перепланування міста, у ході реалізації якого докорінно змінилася вулична мережа. У 19—20 ст. було зруйновано значну кількість храмів. Головним заняттями населення були ремесло і торгівля, у 1930-х рр. почали діяти відносно великі пром. підпр-ва, переважно харчової галузі. Із 1708 П. був у складі Київської губернії, із 1719 — Севської провінції (яку 1727 передали з Київської до Бєлгородскої губернії). Із 1779 — повітове місто Курського намісництва, із 1796 — Курської губернії. 1925 П. був переданий зі складу РСФРР до складу УСРР і став центром району (до 1930 — у складі Конотопської округи, із 1932 — Чернігівської області, із 1939 — Сум. обл.). 1927 П. став центром нац. рос. району (див. Національне адміністративно-територіальне будівництво в УСРР/УРСР 1924— 1940). Із 10 вересня 1941 до 3 вересня 1943 П. був окупований гітлерівськими військами. 27 травня 1942 на один день місто було зайняте партизан. загоном С.Ковпака. 1986 утворено Путивльський історико-культ. заповідник, до якого входять архіт. пам’ятки в місті, краєзнавчий музей, меморіальний комплекс у Спадщанському лісі, меморіал жертвам фашизму в с. Нова Слобода (Путивльський р-н). Пам’ятки арх-ри: ансамбль Молченського монастиря (16—
19 ст.); споруди колиш. Святодухівського монастиря — Спасо-Преображенський собор (1617—93) і надбрамна церква-дзвіниця (1697 —1707); церква Святого Миколая Козацького (1735—37). Серед пам’ятників — монумент С.Ковпаку. Археол. пам’ятки: городище в урочищі Городок (площа 2,5 га; культ. шар 9—17 ст. потужністю до 3,5 м, який містить нашарування роменської к-ри, києворус., литов. і моск. періодів; рештки земляних укріплень, мурованого храму 1230-х рр., житлових і госп. споруд; братська могила жертв монголо-татар. навали); роменські городища на Микільській Гірці і Коптевій Горі. Літ.: Левицкий И. Город Путивль. В кн.: Труды XII Археологического съезда, т. 3. М., 1905; Рябинин И.М. История о Путивле, уездном городе Курской губернии. Путивль, 1911; Нефедовский Е.Г. Путивль: Историкокраеведческий очерк. Х., 1966; ІМіС УРСР: Сумська область. К., 1973; Раппопорт П.А. Русская архитектура Х—ХIII вв.: Каталог памятников. Л., 1982; Сухобоков О.В. Некоторые итоги археологических исследований в Путивле. В кн.: Археология славянского Юго-Востока. Воронеж, 1991; Русина О.В. До питання про київських князів татарської доби. «ЗНТШ» (Львів), 1993, т. 225 (2-га публікація в кн.: Русина О.В. Студії з історії Києва та Київської землі. К., 2005); Її ж. Сіверська земля у складі ВКЛ. К., 1998; Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України. К., 2005; Його ж. Пам’ятки архітектури і містобудування України: Виявлення, дослідження, фіксація. К., 2005; Черняков И.Т. Путивль: На перепутьях истории Украины и России. К., 2005; Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618—1648). К., 2006; Кром М.М. Меж Русью и Литвой. М., 2010. Д.Я. Вортман.
укладення миру між Польщею і Молдавією. До 1774 — у складі Молдавського князівства. Із 1774 — під владою імперії Габсбургів. 1832 П. стала центром Путилівської домінії Русько-Довгопільського округу. Населення П. брало участь у сел. заворушеннях 1843 та революц. подіях 1848—49 під проводом Л.Кобилиці. 1854— 68 — центр повіту. Із 1918 — під владою Румунії, центр плази (волості) Путила у складі жудецу (повіту) Радівці. 1940 ввійшла до складу УРСР, центр Путильського р-ну. 1941—44 — у складі Румунії. Після 1944 — в УРСР. Із 1961 — райцентр, с-ще міського типу. У П. народилися Л.Кобилиця, Ю.Федькович, єврейський письменник М.Вінклер (1922). На поч. 20 ст. тут бував Г.Хоткевич. Пам’ятка дерев’яної арх-ри: церква Святого Миколая (1885). Діє літературно-меморіальний музей Ю.Федьковича. Встановлено пам’ятники Ю.Федьковичу (1985, 2004). Літ.: ІМіС УРСР: Чернівецька область. К., 1969; Ревуцький М.О. Путила: Путівник. Ужгород, 1985; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (каталогсправочник), т. 4. К., 1986; Буковина: Історичний нарис. Чернівці, 1998. І.В. Савченко, М.К. Чучко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПУТИВЛЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
