ПУЗИНИ — князівський рід герба «Огинець» («Брама»), походження якого дотепер не з’ясоване. Найвірогідніше, П. були нащадками черніг. гілки Рюриковичів (від поч. 17 ст. додавали до свого прізвища приставку «з Козельська»). Родоначальник — кн. Іван Васильович Глазинич «Пузина» («Пузинин»), який жив у 2-й пол. 15 ст. З укр. землями пов’язана доля нащадків його правнука, господарського маршалка (1569—71) Богдана Тимофійовича П. Найвідомішими представниками волин. гілки роду були онуки маршалка — Олександр Юрійович, Юрій Юрійович та Михайло Юрійович, землевласники Луцького пов. Волинського воєводства. Старший із братів Олександр (чернече ім’я — Атанасій; п. 1650) — вихованець Замойської академії, тричі обирався послом від шляхти Волин. воєводства на вальні сейми (1613, 1616, 1618), був волин. поборцею (1613), депутатом Люблінського трибуналу (1618). Після легалізації правосл. церкви в Речі Посполитій 1633 обраний і номінований правосл. волин. шляхтою єпископом Луцьким і Острозьким. Того ж року польс. король Владислав IV Ваза затвердив кн. Олександра Юрійовича (який згодом прийняв постриг під ім’ям Атанасій) на кафедрі, проте обійняти її за життя унійного єпископа Луцького і Острозького Єремії (Почаповського) йому так і не вдалося. Конфлікт інтересів частково вирішили королів. привілеї 1633 і 1635. Відповідно до них Атанасій (Пузина) до смерті Єремії (Почаповського) посідав архімандрію Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря, після чого Луцько-Острозька єпископська кафедра перейшла до Атанасія (жовтень 1637), а обитель опинилася під зверхністю унійного митрополита Київського, Галицько-
го та всієї Русі Рафаїла (Корсака; поч. 1638). Юрій Юрійович (п. 1649) — вихованець Замойської академії, волин. ловчий (1628—33), володимирський підкоморій (1633—49), посол Волин. воєводства на вальні сейми (1632, 1637, 1638) і до Люблінського трибуналу (1634). Молодший брат Олександра (Атанасія) та Юрія Юрійовичів — Михайло Юрійович (п. 1650) — поборця Волин. воєводства (1624, 1632), кременецький земський підсудок (1641—50). Серед ін. відомих представників волин. гілки П. слід назвати доньку володимирського підкоморія Олександру Юріївну, яка була ігуменею Луцького СвятоУспенського (Пречистенського) монастиря (1693—98), та її двоюрідного брата, київ. городничого (1689—95) і «старшого брата» Луцького братства (1693) Андрія Михайловича, в маєтку якого (с. Страклів; нині у складі м. Дубно) тривалий час проживала родина Й.Єрлича. 1802 рід П. внесено до 1-ї частини Родовідної книги Волин. губернії. Дж.: Album student\w Akademii Zamojskiej. Warszawa, 1994; Jerlicz J. Latopisiec albo kroniczka r\уnych spraw i dziej\w dawnych i teraпniejszych czas\w. t. 1—2. Warszawa, 1853. Літ.: Wolff J. Kniaziowie litewskoruscy od koЅca czternastego wieku. Warszawa, 1895; Urz“dnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: Spisy [Urz“dnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Ksi“stwa Litewskiego XIV—XVIII wieku.] K\rnik, 1994; Urz“dnicy wojew\dztw kijowskiego i czerniechowskiego XV—XVIII wieku: Spisy. K\rnik, 2002; Пазднякоў В. Пузыны. В кн.: Велікае Княства Літоўскае: Энцыклапедыя, т. 2. Мінск, 2006; Mazur K. W stron“ integracji z Koron: Sejmiki Wo»ynia i Ukrainy w latach 1569—1648. Warszawa, 2006; Urz“dnicy wo»yЅscy XIV—XVIII wieku: Spisy. K\rnik, 2007; Довбищенко М.В. Волинська шляхта у релігійних рухах кінця XVI — першої половини XVII ст. К., 2008; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 2008; Горін С. Жидичинський Свято-Миколаївський монастир (до середини XVII ст.). К., 2009. І.А. Тесленко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПУЗИНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
