ПРІЦАК Омелян Йосипович (07. 04.1919—29.05.2006) — історик, медієвіст, орієнталіст, тюрколог, організатор наук. праці в діаспорі. Професор (1957). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1951), Української вільної академії наук (1952) та Амер. АН (1971), іноз. член НАН України (1990) і Латв. АН (1995). Віце-президент УВАН (1964). Н. в c. Лука (нині село Самбірського р-ну Львів. обл.). Походив із родини залізничного інженера, який загинув під час українськопольської війни 1918—1919 восени 1919. Навч. в 1-й держ. г-зії в Тернополі (1928—36). Під впливом учителя Ф.Михальського зацікавився сх. джерелами. Вивчав
семітські, іранські та алтайські мови у Львів. ун-ті, який закінчив 1940. Завдяки знайомству з Т.Кострубою був залучений до н.-д. діяльності НТШ, зокрема привернув увагу І.Крип’якевича. Протягом 1936—39 виконував обов’язки секретаря Комісії нової історії України НТШ. Молодший наук. співробітник, наук. секретар Львів. відділення Ін-ту історії України АН УРСР (1940). Аспірант Ін-ту мовознавства АН УРСР під кер-вом акад. А.Кримського (1940). Мобілізований до Червоної армії. Під час німецько-рад. війни 1941—45 був поранений і потрапив у полон (1941). Був звільнений із примусових робіт у Німеччині за клопотанням проф. Р.Гартмана. Від 1943 відвідував семінар проф. Р.Гартмана в Берлінському університеті. Вивчав тюркологію в А. фон Габайн та Г.Шиля, а іраністику й середньоазіатську історію — у Г.-Г.Шедера. Член Нац. об’єднання укр. студентів у Німеччині. Від 1946 вивчав тюркологію, іраністику та славістику в Геттінгенському ун-ті. Спеціалізувався в царині тюркології, іраністики і центральноазійських студій. Захистив докторську дис. на тему: «Караханідські студії» в Геттінгенському ун-ті (1948). Доцент Геттінгенського ун-ту (1951). Від 1952 — у Гамбурзі (Німеччина). Доцент (1952), професор (1957) Гамбурзького ун-ту. Викладав у Кембриджському ун-ті (1954), Краківському та Варшавському ун-тах (1959). Президент Міжнар. т-ва з вивчення мов, к-ри й історії угро-фінських і алтайських народів (1958—65). Редактор час. «Ural-Altaische Jahrbhcher» (1954—66). Від 1961 — у США. Керівник кафедри алтаїстики, тюркології та євразійської історії у Вашингтонському ун-ті в Сіетлі (шт. Вашингтон, США; 1961— 64). Із 1964 — професор лінгвістики і тюркології в Гарвардському ун-ті, зокрема вивчав проблеми протоалтайської (тюркомонголо-тунгусо-корейської) мовної спільноти. Вважав, що метаморфози в укр. науці в діаспорі спричинилися до виникнення проблеми «декласованого вченого», відірваного від зх. наук. середовища. Тримався думки про потребу впровадження нових інституціональних та орг.
форм укр. науки поза межами України. За проектом П. 1968 була укладена угода з Гарвардським ун-том про заснування ним на пожертви укр. закордонної громади 3-х кафедр з україністики (історії, мовознавства та літературознавства). Фундатор і перший директор Українського наукового інституту Гарвардського університету (1973—90). Обстоював кілька засадних принципів, на які мала спиратися укр. наук. школа в Гарвардському ун-ті: 1) принцип істор. чи наук. правди; 2) рівень світ. науки; 3) єдність гуманістичних дисциплін, тобто студіювання історії паралельно з мовознавством і літературою; 4) існування окремого укр. історичного процесу як органічного, суцільного та зв’язаного причинністю з попередніми фазами розвитку, який вивчає дисципліна «історія України-Русі» зі своєю власною схемою, потребами й методами. Водночас наголошував на особливій ролі корпоративної спадковості в науці, зокрема в гуманістиці. Вважав, що Гарвардська школа є спадкоємцем школи М.Грушевського, себто «сьогоднішнім варіантом української документальної історичної школи». Директор Інституту сходознавства імені А.Кримського НАН України (1991—98). 1992—93 читав лекції і вів семінари з історіографії та історіософії в Київ. ун-ті. Автор бл. 1 тис. праць з орієнталістики, урало-алтайської лінгвістики, істор. тюркології, медієвістики, ісламознавства, скандинавістики, славістики, зокрема студій про зв’язки Давньої Русі та України зі Сходом в 10— 18 ст., укр. історіографії та історіософії 19—20 ст., історії Гетьманщини поч. 18 ст. й ін. Як член Нобелівського к-ту 1967 запропонував висунути на здобуття Нобелівської премії кандидатури І.Драча, Л.Костенко та П.Тичини. 1970 висунув М.Бажана на здобуття цієї премії. 1981 опублікував 1-й т. «Походження Руси», який був досить скептично і критично сприйнятий русистами та норманістами. 1982 разом із Н.Голбом опублікував невідомий хозар. документ 10 ст. Один з ініціаторів першої репрезентативної зустрічі україністів із СРСР та діаспори, яка від-
15 ПРІЦАК
К.А. Прісовський.
О.Й. Пріцак.
16 ПРО
булася на базі Неапольського унту (1989). Співзасновник Міжнародної асоціації україністів (1989) й керівник її археогр. комісії. Фундатор багатьох н.-д. проектів, зокрема часописів «Recenzija» (із 1970) та «Harvard Ukrainian Studies» (із 1977), серійного видання «Гарвардська бібліотека давнього українського письменства» (із 1988) й ін. Виховав плеяду відомих науковців, з-поміж яких: О.Андрієвська, Л.Гайда, О.Галенко, Г.Грабович, Б.Гудзяк, З.Когут, В.Остапчук, Р.Процик, Ф.Сисин, О.Субтельний та ін. Чл.-кор. Турец. академії мови (1957) та Академії фіно-угор. наук (1958), дійсний член Нім. сходознавчого т-ва, Брит. королів. т-ва сходознавства, Амер. сходознавчого т-ва, почесний член Т-ва урало-алтайських студій. Лауреат Держ. премії України (1993). Нагороджений Золотою медаллю за праці з алтаїстики (1990, Будапешт; Угорщина) та Почесною відзнакою Президента України (1993). П. у м. Бостон (США). Праці: Іван Мазепа і княгиня Анна Дольська. В кн.: Мазепа: Збірник, т. 2. Варшава, 1938; Рід Скоропадських (історико-генеалогічна студія). В кн.: За велич нації: Збірник. Львів, 1938; Союз Хмельницького з Туреччиною 1648 р. «ЗНТШ» (Мюнхен), 1948, т. 156; Автор «Слова о полку Ігоревім». «Листи до приятелів» (Нью-Йорк), 1966, № 11/12; Проект «Вступу до історії України». «Український історик», 1968, № 1/4; У століття народин М. Грушевського. В кн.: Ідеї і люди визвольних змагань 1917—1923. Нью-Йорк, 1968; Problems of Terminology in Ukrainian History. В кн.: Minutes of the Seminar in Ukrainian Studies held at Harvard University during the Academic Year 1972/1973, nо. 3. Cambridge, 1972/73 (у співавт.); Наукове товариство імені Шевченка і його історія. «Сучасність», 1973, № 12; Чому катедри українознавства в Гарварді?: Вибір статей на теми нашої культурної політики (1967—1973). Кембридж—Нью-Йорк, 1973; The Origin of Rus’: An Inaugural lecture (October 24, 1975). Cambridge, 1976; Oleg the Seer and Oleg «the Grand Prince of Rus’». В кн.: Збірник на пошану професора доктора О. Оглоблина. НьюЙорк, 1977; Роля наукового товариства імені Шевченка (НТШ) в історії України (доповідь, виголошена на пленарній сесії НТШ в Нью-Йорку, 5.11.1983). «Вісті із Сарселю: Неперіодичний бюлетень Акції-С» (Париж— Мюнхен), 1983—84, № 25; Lypyns’kyj in Ukrainian Intellectual History. «Har-
vard Ukrainian Studies» (Сambridge), 1985, vol. 9, no. 3/4; На зорі християнства на Русі: Зустріч Сходу із Заходом. «Вісник АН Української РСР», 1990, № 10; Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. К.—Кембридж, 1991; Що таке історія України? (доповідь, виголошена 28 серпня 1990 р. на I Конгресі Міжнародної асоціації україністів). «Слово і час», 1991, № 1; Про Агатангела Кримського у 120-ті роковини народження. «Східний світ», 1993, № 1; Шевченкопророк. К., 1993; Походження Русі: Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг). К., 1997; Т. 2: Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія. К., 2003. Бібліогр.: Hajda L. The Bibliography of Omeljan Pritsak. В кн.: Harvard Ukrainian Studies: Eucharisterion: Essays presented to Omeljan Pritsak on his Sixtieth Birthday by his Colleagues and Students, vol. 3/4, part. 1. Harvard, 1979—80; The Bibliography of Omeljan Pritsak (1981—1991). «Harvard Ukrainian Studies», 1990, vol. 14, no. 3/4. Літ.: Здобуток українського науковця (габілітація О. Пріцака в Геттінгенському університеті). «Україна» (Париж), 1951, № 5; Штогрин Д. Світла й тіні українських студій у Гарварді. Чикаго, 1973; Антонович М. З приводу статті О. Пріцака «Походження Руси». «Український історик», 1975, № 3/4; Harvard Ukrainian Studies: Eucharisterion: Essays presented to Omeljan Pritsak on his Sixtieth Birthday by his Colleagues and Students, vol. 3/4, part. 1. Harvard, 1979—80; Пріцак О. Як «вибухала» Україна (записав І. Гирич). «Старожитності», 1992, № 9; Дашкевич Я. Для Омеляна Пріцака: Мемуарний жмуток до 75-річчя. «Східний світ», 1994, № 1/2; III Сходознавчі читання А. Кримського: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження академіка О. Пріцака. К., 1999; [Галенко О.] Омелян Пріцак (некролог). «УІЖ», 2006, № 4; Грабович Г. Пам’яті Омеляна Пріцака. «Критика», 2006, № 12; Гирич М. Знакова стаття Омеляна Пріцака. «Україна модерна», 2007, ч. 12; Портнов А. Омелян Пріцак — історик модерної України. Там само. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРІЦАК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
