ПОГОДІН Михайло Петрович (23(11).11.1800—20(08).12.1875) — рос. історик, письменник, журналіст, публіцист. Дійсний член Петерб. АН (1841). Н. в м. Москва в сім’ї кріпака, який 1806 був відпущений на волю і став домоуправителем графа О.Строганова. Навч. в 1-й Моск. г-зії. 1821 закінчив Московський університет, із 1826 посідав у ньому кафедру заг. історії, із 1835 — рос. історії. Під час закордонної поїздки у Празі (нині столиця Чехії; 1835) установив зв’язки з відомими слов’ян. вченими П.-Й.Шафариком, Ф.Палацьким та ін., сприяв поширенню істор. знань про слов’ян. народи. Видавав часописи «Московский вестник» (1827—30) і «Москвитянин» (1841—56). В останньому був створений окремий відділ публікації істор. матеріалів, в якому друкувалися також твори з укр. тематики І.Срезневського та ін. учених, у т. ч. нарис «Иван Свирговский, украинский козацкий гетман ХVI века» (1855, № 19—20) М.Костомарова. Виявляв інтерес до укр. літератури, зокрема до творчості Т.Шевченка. Зібрав багато істор. джерел, у т. ч. українських, серед них літопис С.Величка, текст якого видрукувано 1848—64 зусиллями Київської археографічної комісії. У літературі виступав як письменник, що перебував під впливом романтичних і великодержавницьких ідей, у публіцистиці — як захисник офіціозної теорії «православ’я, самодержавства і народності», в істор. працях — як послідовник норманізму (див. Норманська проблема). Визнання самобутності рос. історичного процесу складало основу істор. поглядів П. Він вважав, що «вечное начало, русский дух» є стрижнем рос. історії і що в ній повністю відсутня внутр. боротьба на відміну від Зх. Європи. Істотно вплинув на формування наук. світогляду фахових істориків, зокрема — галичанина Д.Зубрицького, який став прихильником кріпацтва та самодержавства в особі рос. імп. Миколи I. П. — автор творів про слов’ян і походження Русі, досліджень із дав-
ньої рос. історії, в яких тенденційно висвітлював добу Київської Русі та України 15—16 ст., історію укр. козацтва, заперечував самостійний і спадкоємний характер укр. істор. процесу, існування українців як окремого народу із власною мовою і к-рою. Із цих питань вів публічні диспути та дискусії в пресі з М.Максимовичем і М.Костомаровим, котрі на основі фактичного матеріалу спростовували його твердження як одного з натхненників «москвофілів». Зокрема, це яскраво віддзеркалюють розвідка М.Максимовича «О мнимом запустении Украины» (1856) та його «Письма к Погодину о самобытности малороссийского наречия» (1863), полемічні твори М.Костомарова з 1860 р.: «М.П. Погодину (письмо по поводу статьи “Начало Руси”)», «Последнее слово г. Погодину о жмудском происхождении первых русских князей» та ін. П. у м. Москва. Праці: О происхождении Руси. М., 1825; Исследования, замечания и лекции о русской истории, т. 1—7. М., 1846—57; Древняя русская история до монгольского ига, т. 1—3. М., 1871. Літ.: Пятидесятилетие гражданской и ученой службы М.П. Погодина. М., 1872; Библиография сочинений и переводов М.П. Погодина. Отчет и речь, произнесенные в торжественном собрании Московского университета, 12 января 1876 года. М., 1876; Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Прага, 1923; Грушевський М. З публіцистичних писань Костомарова. Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. К., 1928; Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енциклопедичний довідник. К., 2005. Ю.А. Пінчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОГОДІН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
