ПОВІТ (лат. «districtus», польс. «powiat»; як «повіт» традиційно перекладають також рос. термін «уезд», хоча в укр. історіографії вживають і термін «уїзд») — територіальна, адм. одиниця на укр. теренах в 15—20 ст. Як адм.тер. одиниця використовувався впродовж цього часу на українських землях у складі Королівства Польського, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Рос. д-ви (потім Рос. імперії), д-ви австрійс. Габсбургів (пізніше Австро-Угорщини), Української Народної Республіки, Української Держави, УСРР, Польс. республіки у міжвоєнний період (див. Польща). З повітів складалися як землі в 15 — 1-й пол. 16 ст. (Волинська, Київська, Брацлавщина), так і воєводства (Руське, Подільське, Белзьке, Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське). Під «повітом» у Королівстві Польському, ВКЛ і Речі Посполитій треба розуміти не тільки адм.-тер. одиницю, а й ще такі типи територій: 1) судовий П. — територія юрисдикції гродського суду, земського суду або замкового суду; 2) податковий П. — територія, з якої збирали податки; 3) військ. П. — територія, з якої шляхта, що проживала довкола певного замку (гроду),
несла військ. службу на користь верховного володаря; 4) сеймиковий П. — територія, з якої шляхта збиралася на регіональні шляхетські сеймики і на яку поширювалися їхні ухвали; 5) приватний П. — власна територія великого землевласника, яка фігурує під такою назвою у тогочасних джерелах. Усі ці типи могли існувати одночасно і територіально бути нетотожними. Історія повітів на укр. землях починається з кінця 14 — поч. 15 ст., коли колишні землі Галицько-Волинського князівства ввійшли до складу Королівства Польського. Із утворенням 1434 Руського воєводства і Подільського воєводства та запровадженням польс. (коронного) права на укр. землях термін «districtus» у латиномовних документах приходить на зміну давньорус. волості. Із усталенням адм.-тер. устрою на укр. землях під владою Королівства Польського в 2-й пол. 15 ст. в Руському, Подільському і Белзькому воєводствах утворюються земські суд. повіти, котрі в Руському воєводстві були тотожні 5-м землям (Львівській, Галицькій, Перемишльській, Холмській та Сяноцькій), а у Подільському і Белзькому воєводствах — воєводствам. Гродські суд. повіти визначалися територією компетенції старости (див. Староство). У свою чергу старі замкові повіти (волості) стали тотожними негродовим староствам. Вони поступово зникали з ужитку, але продовжували використовуватися до кінця 16 ст. — поч. 17 ст. На території ВКЛ (Волинській, Київській землях та Брацлавщині) утворення земських суд. повітів розпочалося після утвердження 2-го Литов. статуту 1566. У Рос. д-ві в 16 — на поч. 18 ст. П. (уїзд) — осн. одиниця адм.-тер. поділу, округа навколо міста, в якому сидів воєвода (намісник). Центрами повітів (уїздів) на укр. землях, що належали в зазначений період Моск. царству, були Чернігів, НовгородСіверський, Стародуб, Путивль. Після втрати Річчю Посполитою Лівобережжя в середині 17 ст. воєводський і повітовий устрій у Війську Запорозькому було замінено полковим устроєм.
У результаті реформи К.Розумовського 1763 в Гетьманщині було введено П. як судово-фінансову одиницю. Кожний полк поділявся на 2 повіти. Виняток становили Ніжинський полк і Полтавський полк, де було 3 і 1 повіт відповідно. Після скасування автономії Гетьманщини та 2-го поділу Речі Посполитої Рос. імперія запровадила на укр. землях намісництва, які у свою чергу поділялися на повіти (уїзди). Запровадження єдиного адм.-тер. устрою в імперії протягом 1-ї третини 19 ст. привело до утворення на укр. землях губерній, котрі поділялися на повіти. У 9-ти «українських» губерніях напередодні Першої світової війни налічувалося 126 повітів. Цей устрій використовувався всіма новими держ. утвореннями на укр. землях 1917—23. На території Королівства Ґаліції і Лодомерії від 1770-х рр. і до 1918 на означення П. використовувався нім. термін «Bezirk». До 1867 П. був складовою більшої адм.-тер. одиниці — циркуля (округа, нім. Kreis). П. як одиниця адм.-тер. устрою був ліквідований в УСРР 1923 внаслідок запровадження округ замість губерній, де місце повітів посіли райони. На укр. землях, що входили до складу Польс. республіки, повіти як складова частина воєводств зберігалися до 1939. Літ: Лаппо И.И. Великое княжество Литовское во второй половине XVI столетия: Литовско-русский повет и его сеймик. Юрьев, 1911; Тихомиров М.Н. Россия в XVI столетии. М., 1962; Водарский Я.Е. Население России в конце XVII — начале XVIII века. М., 1977; Urz“dnicy wojewуdztwa ruskiego XIV—XVIII wieku (ziemie Halicka, Lwowska, Przemyska, Sanocka): Spisy. Wroc»aw—Warszawa—Krak\w— GdaЅsk—І\dп, 1987; Крикун М. Повітовий устрій Подільського воєводства в XV—XVI ст.: Перспективи джерелознавства історичної географії України. В кн.: Український археографічний щорічник, вип. 1. К., 1992; Urz“dnicy wojew\dztwa belzkiego i ziemi che»mskiej XIV—XVIII wieku: Spisy. K\rnik, 1992; Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV—XVIII ст.: Кордони воєводств у світлі джерел. К., 1993; Mark R.A. Galizien unter `sterreichischer Herrschaft. Marburg, 1994; Urz“dnicy podolscy XIV—XVIII wieku: Spisy. K\rnik, 1998; Люстрації
283
st hi
ПОВІТ
or o y. rg a .u
/
284 ПОВОЛОВЩИНА
королівщин українських земель XVI— XVIII ст.: Матеріали до реєстру рукописних та друкованих текстів. К., 1999; Тархов С.А. Историческая эволюция административно-территориального и политического деления России. В кн.: Регионализация и развитие России: Географические процессы и проблемы. М., 2001; Urz“dnicy wojew\dztw kijowskiego i czernigowskiego XV—XVIIII wieku. K\rnik, 2002; Urz“dnicy wo»yЅscy XIV—XVIII wieku: Spisy. K\rnik, 2007. В.М. Михайловський, В.С. Шандра.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОВІТ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
