ПЛАНО КАРПІНІ (Plano Carpini) — латинізоване прізвище Джованні да Пьян дель Карпіне (1182—1252), одного із провідних членів катол. чернечого ордену францисканців-міноритів, папського легата, першого великого італ. мандрівника. Н. в м. Пьян дель Карпіне (Перуджа, Італія) в знатній родині. За завданням свого близького друга, засновника ордену Франциска Ассізького займався місіонерством у Тунісі, Іспанії, у Відні та ін. містах Центр. і Пн. Європи. 1245—47 за дорученням Папи Римського Інокентія ІV він очолював дипломатичну місію до Монголії. Безпосереднім приводом для формування і відправки її послужила монголо-татарська навала 1236— 42, жорстоких наслідків якої зазнали рус. князівства, Угорщина, Моравія, Силезія, й під загрозою руйнації опинилася вся Європа. Перед посольством П.К. було поставлено мету — з’ясувати, чи не збираються монгол. хани до нових походів, а також спробувати навернути їх у християн. віру. До складу експедиції, крім П.К., увійшли також францисканці — поляк Бенедикт і чех Стефан, який супроводжував її лише до сх. кордонів Київської Русі. Маршрут посольства, розпочатий у м. Ліон (Франція), пролягав через Богемію, Силезію, краківське і пд.-зх. руські князівства, Дон, Волгу, Середню Азію до Центр. Монголії. Розмаїту допомогу йому в просуванні на огорнутий невідомістю азіатський Схід порадами та спорядженням надавали князі та жителі Русі. П.К. відвідав Володимир (нині м. Володимир-Волинський), Київ, Канів, Переяславль (нині м. Переяслав-Хмельницький) та ін. міста, де став свідком жахливого розорення, вчиненого монгол. військом. Він був офіційно прийнятий правителем Золотої Орди ханом Батиєм у резиденції біля гирла Волги та великим ханом Гуюком у ставці поблизу монгол. столиці Каракорум. Гол. результати переговорів було зафіксовано в складеному у формі «наказу» листі-відповіді хана Гуюка на вручену йому П.К. буллу Інокентія IV. Великий хан Гуюк відмовився від пропозиції прилучитися до християнства і, зі свого бо-
ку, зажадав від глави Римо-католиц. церкви та королів Європи скоритися й стати підданими його як володаря над усіма народами світу. «Силою Бога всі землі, починаючи від тих, де сходить сонце, і кінчаючи тими, де заходить, даровані нам», — стверджував монгол. державець, погрожуючи, у разі незгоди з його вимогами, ставитися до християн. країн як до своїх «ворогів». Місія П.К. викликала великий резонанс в Європі. Найширший відгомін вона знайшла в підпорядкованих Золотій Орді рус. князівствах, де зустрічати повернення П.К. з Азії в червні 1247 вийшли всі жителі Києва. «Саме вони, — доповідав він, — вітали нас, ніби ми воскресли з мертвих; так само приймали нас у всій Руссії, Польщі та Богемії». Особливий інтерес до звісток, привезених посольством, виявили європ. купці — польські, австрійські, італійські з Генуї, Венеції, Пізи, які, перебуваючи в Києві, переймалися розширенням своїх торг. справ на Сході. Важливим наслідком діяльності П.К. на Русі стало посилення орієнтації галицько-волин. князів Данила Галицького і Василька Романовича на Римо-катол. церкву в їх опорі монгол. агресії. На честь папського легата вони влаштували «великий пир» і після нарад з єпископами та ін. достойниками Галицько-Волинського князівства передали через П.К. грамоту й відправили своїх послів до Папи Римського. Повернувшись у листопаді 1247 до Франції, де в цей час перебував Папа Римський Інокентій IV, П.К. склав докладний звіт про свою подорож, який є цінним джерелом з історії народів Центр. Азії і Сх. Європи. З його записок європейці вперше отримали можливість здобути вірогідні свідчення про Монгольську імперію, її природні умови, політ. лад, госп-во, військ. організацію і тактику війни, службу шляхів сполучення, побут, звичаї та реліг. вірування. Багато місця автор звіту відвів зовнішньополіт. зв’язкам Русі та становищу її населення після монгол. вторгнення. На підставі особисто побаченого й почутого в ході подорожі на землях «рутенів» та ін. народів
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht ://
П.К. спромігся окреслити реальну картину небезпеки, яка загрожувала Європі руйнацією й поневоленням, і висунути фундаментальний для відвернення її катастрофи висновок-рекомендацію: «Якщо християни хочуть зберегти себе самих, свою землю і християнство, то царям, князям, баронам і правителям земель належить зібратися воєдино». Після завершення небезпечної й довготривалої місії П.К. дістав сан архієпископа в м. Антібарі (нині м. Бар, Чорногорія), де й помер. Складений ним латиною опис місійної подорожі поширювався вже із серед. 13 ст. в різних списках. Після винаходу книгодрукування ця праця не раз видавалася в перекладі багатьма мовами. Перший повний текст її разом із франц. перекладом опубліковано 1839 у Парижі (Франція) дослідником М.-А. д’Авезаком. Істотним доповненням до характеристики подій епохи, пов’язаних із місією П.К., стала знахідка 1920 у ватиканському архіві листа великого хана Гуюка до Папи Римського Інокентія IV.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЛАНО КАРПІНІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
