ПИПІН Олександр Миколайович (06.04(25.03).1833—09.12(26.11). 1904) — рос. історик, літературознавець, публіцист, етнограф та археограф. Професор (1860). Н. в м. Саратов (нині місто в РФ) в сім’ї дрібного поміщика. Двоюрідний брат М.Чернишевського. Початкову освіту здобув у Саратовській г-зії (1849). Навч. на 1-му курсі історико-філол. ф-ту Казанського ун-ту. Закінчив історико-філол. ф-т Петербурзького університету (1853). 1857 захистив магістерську дис. на тему: «Очерк литературной истории старинных повестей и сказок русских». 1858—59 перебував у відрядженні в Австрії, Великій
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht ://
Британії, Нідерландах, Італії, Франції, Німеччині для підготовки на кафедру історії європ. літератур Петерб. ун-ту. Екстраординарний професор Петерб. ун-ту (1860). Член Археографічної комісії при Петербурзькій АН (1860— 66). У листопаді 1861 із групою ліберальних професорів вийшов у відставку з Петерб. ун-ту, позаяк не погоджувався з новими університетськими правилами. Завдяки студії «История славянских литератур», підготовленій разом із В.Спасовичем, яка була перекладена нім., франц., чеською та ін. мовами, здобув міжнар. визнання як учений. Чл.кор. (1891), академік (1898) Петерб. АН. Почесний громадянин м. Саратов (1899). Співробітник рос. часописів «Отечественные записки», «Современник», «Вестник Европы». Визначний представник рос. культурно-істор. школи, з позицій якої критикував слов’янофільство та панславізм. Належав до противників поглинання однієї національності іншою, зокрема, обстоював ідеал розвитку загальнолюдської к-ри, але зі збереженням нац. своєрідності. У межах критики урядової політики в галузі освіти та к-ри ввів до наук. обігу термін «офіційна народність», який здобув неабияку популярність у наук. літературі й публіцистиці кінця 19 — поч. 20 ст. Брав участь у дискусіях щодо «києворуської спадщини», відомих як «боротьба за руське первородство». Автор понад 1200 праць з історії слов’янських і європейських літератур, суспільно-політ. думки та соціально-політ. рухів, історії масонства, етнографії, а також численних перекладів із багатьох європ. мов. Помітне місце в творчості П. посідала укр. проблематика. Зокрема, він є автором низки студій з обсягу укр. етнографії, історії українофільства, історії укр. літератури, польсько-укр. літ. зв’язків, а також великих рецензійних статей, присвячених працям В.Антоновича, М.Грушевського, Б.Грінченка, М.Костомарова, П.Куліша, О.Огоновського та ін. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Підтримував дружні взаємини з багатьма відомими
укр. діячами, особливо з М.Костомаровим. П. у м. Санкт-Петербург. Бібліогр.: Записка о трудах по русской истории магистра А.Н. Пыпина. В кн.: Записки Академии наук, т. 20. СПб., 1872; Барсков Я.Л. Список трудов академика А.Н. Пыпина: 1853—1903. СПб., 1903. Літ.: Сакулин П.Н. А.Н. Пыпин: Его научные заслуги и общественные взгляды. «Вестник воспитания», 1905, № 4; Михальчук К.П. Открытое письмо к А.Н. Пыпину по поводу его статей в «Вестнике Европы» о споре между южанами и северянами (к истории отношений к украинству представителей прогрессивной части русского образованного общества). К., 1909; Ягич И.В. История славянской филологии. СПб., 1910; Бухбіндер Н. Листи М.І. Костомарова до Ол.М. Пипіна. «Україна», 1928, № 4; Глаголев Н. К критике историко-культурной школы (Пыпин, Геттнер, Тэн). «Русский язык в советской школе», 1931, № 4—5; Балыкин Д.А. А.Н. Пыпин как исследователь течений русской общественной мысли. Брянск, 1996; Малашевич А. Боротьба за «руське первородство» (з історії наукової дискусії «южан» і «северян» у висвітленні часопису «Вестник Европы»). В кн.: Проблеми історії України ХIХ — початку ХХ ст., вип. 6. К., 2003; Аксенова Е.Л. А.Н. Пыпин о славянстве. М., 2006. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПИПІН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
