ПЕТРОВСЬКИЙ Микола Неонович (14.11.1894—20.07.1951) — історик і археограф. Професор (1928), д-р істор. н. (1939). Чл.-кор. АН УРСР (1945). Н. в с. Кудрівка (нині Сосницького р-ну Черніг. обл.) в сім’ї священика. Закінчив Черніг. духовну семінарію (1915) та Ніжинський історико-філол. ін-т (1919). Написав твір на здобуття ступеня кандидата «Польсько-козацькі війни до Богдана Хмельницького» (1919). 1919—23 викладав історію в Сновській трудовій школі на Чернігівщині, з 1924 до 1933 — у Ніжинському ін-ті нар. освіти (з 1928 по грудень 1933 — професор; 1928 був заарештований «за націоналістичну діяльність»). З 1934 — на наук. роботі у Всенар. б-ці України в Києві — і з 1937 — в Ін-ті історії України АН УРСР: наук. працівник (1937), директор (1942—47), зав. відділу археографії (1947). Був евакуйований до Уфи (нині столиця Республіки Башкортостан, РФ; 1941—43), згодом до Москви (1943—44). З 1944 — зав. кафедри історії України Київ. ун-ту. Член делегації УРСР на сесіях Організації Об’єднаних Націй у СанФранциско (США; 1945) та Лондоні (Велика Британія; 1946), а також на Паризькій мирній конференції 1946. Працював у Всеслов’янському антифашистському комітеті. Розпочав серію статей «Українські діячі ХVII ст.» Упорядкував 1-й т. хрестоматії «Історія України в документах і матеріалах» (1939; 2-ге вид. — 1946 (з 1941 — разом із В.Путіловим)). Співавтор колективної праці «Нарис історії України» (Уфа, 1942). П. належить до видатних укр. істориків-медієвістів. Досліджував історію України переважно 17—18 ст. Автор праць із тематики національно-визвол. боротьби укр. народу серед. 17 ст., з історіографії України модерної доби, зокрема про літопис Самовидця, літописи С.Величка, Г.Граб’янки тощо, а також — життєписів визначних діячів укр. ПЕТРОВСЬКІ (Минківські, Минковичі-Петровські) — козацькостаршинський, згодом — дворянський рід, що походить від Івана Кучевича-Минківського, полковника паволоцького (1651), який підписав Білоцерківський договір 1651. Його сини — Давид, Петро та Семен — оселилися в Гетьманщині. Внук родозасновника, Степан Петрович (р. н. невід. — п. 1697), лубенський полковий осавул (1671) і городиський сотник (1687), першим почав писатися Петровським чи Минковичем-Петровським. Значні посади обіймали його нащадки: Андрій Степанович (р. н. невід. — п. бл. 1735) — городиський сотник (1694—1700) і лубенський полковий осавул (1700—17), Пилип Андрійович (р. н. невід. — п. до 1785) — городиський сотник (1740—63) і лубенський полковий обозний (1763—66), Максим Пилипович (бл. 1730 — до 1803) — городиський сотник (1763—66). До цього роду належав також Олександр Андрійович
a .u
/
tp ht ://
(бл. 1819 — бл. 1880), генералмайор у відставці (1863), учасник Кримської війни 1853—1856. Рід внесений до 2-ї та 3-ї частин Родовідної книги Полтав. губ. Існують також однойменні роди зовсім ін. походження. Один з них походить від Луки (Лукаша) Петровського, переяслав. полкового писаря (1692, 1696—1706), другий — від Івана Петровського (р. н. невід. — п. до 1784), полкового писаря 3-го компанійського полку (1774) і полкового обозного 2-го компанійського полку (1774). Ін. роди — більш пізнього походження.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Петровський Микола Неонович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
