ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ — православний навч. заклад вищого типу, відкритий у жовтні 1738 завдяки зусиллям єпископа Арсенія Берла (1733—44) — випускника Києво-Могилянської академії та Львів. університету. Викладання розпочалося в 6-ти класах — фарі, інфімі, граматиці, синтаксимі, поетиці та риториці, до яких вступило 110 учнів. Більше половини учнів походили із сімей духовенства, інші — зі світських сімей. Викладачів у колегіум запрошували з Києва та залучали до цієї роботи священиків,
котрі свого часу вивчали богослов’я. Навчання розпочиналося з підготовчого класу — фари. У наступних трьох особлива увага приділялася вивченню лат., грец., рос., польс., а також укр. книжної та церковнослов’ян. мов. Поряд із цим учні опановували основи арифметики, геометрії, нотного співу, катехізису, вивчали літературу, особливо класичну. У класі синтаксими учні вчилися писати твори на морально-виховні теми, а в наступних — оволодівали теорією та практикою складання віршів, написання і виголошення промов. Крім згаданих дисциплін, у колегіумі можна було отримати початкові знання з медицини, вивчення якої деякі вихованці продовжили у спец. навч. закладах Росії. За розпорядженням єпископа Гервасія Линцевського (1757—69) від 1764 тих студентів, які виявлялися нездатними до вивчення лат. мови, а отже, й до опанування осн. дисциплін, залучали до навчання живопису, аптекарства, столярної справи та ін. спеціальностей. Особливо цінувалося ремесло іконописця. Із 1763/64 навч. р. в колегіумі вивчалася нім. мова, із 1773 почалося викладання філософії, а з 1781 — богослов’я. Єпископ Іоанн Козлович (1753—57) вперше призначив річну платню викладачам. Гервасій Линцевський, турбуючися про освіт. рівень духовенства, піднімав питання про направлення до семінарії всіх синів священнослужителів, а єпископ Іов Базилевич (1771—76) вимагав від кандидатів на посади священиків атестат про закінчення семінарії. Приміщення колегіуму було дерев’яним, містилося на території, прилеглій до Свято-Вознесенського монастиря. За єпископства Арсенія Берла було побудоване приміщення для бідних учнів — бурса. 1748 сталася пожежа в монастирі та семінарії, у зв’язку з чим єпископ Никодим Сребницький (1745—51) знайшов нове приміщення для семінарії та клопотався про пристосування його до навчання. При єпископі Іоанні Козловичу були споруджені новий кам’яний одноповерховий корпус колегіу-
му та нове приміщення для вихідців із небагатих сімей. 1782— 83 за єпископства Іларіона Кондратовського (1776—86) до будинку колегіуму було прибудовано ще один клас та зведено нову бурсу. Серед викладацького складу вирізнялися Я.Мемлевич, І.Козлович, І.Леванда, А.Козачківський. У 1754 з запрошення Іоанна Козловича у колегіумі читав курс поетики Г.Сковорода. Тут він написав працю «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной». За новаторський підхід Г.Сковорода був вимушений залишити викладання, а його праця, котра існувала в єдиному примірнику, була вилучена й знищена. Починаючи з 1785, коли ліквідували Переяславсько-Бориспільську єпархію, частину викладачів та учнів перевели до Новгород-Сіверської семінарії. Крім того, були закриті класи філософії та богослов’я, що фактично означало припинення існування колегіуму як навч. закладу. Викладання цих курсів було поновлено лише 1799/1800 навч. р. Із цього часу колегіум перетворився на духовну семінарію.
Літ.: Левицкий П. Прошлое Переяславского духовного училища. К., 1889; Пархоменко В. Очерк истории Переяславско-Бориспольской епархии (1733—1785 г.г.), в связи с общим ходом малороссийской жизни того времени. Полтава, 1908; ПереяславХмельницкий и его исторические памятники. К., 1954; Історія української культури, т. 3. К., 2003; Переяслав у віках. К., 2007. В.В. Станіславський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
