МІХНОВСЬКИЙ Юрій Михайлович (30(18).01.1866—16.10.1937) — церк. діяч, архієпископ Української автокефальної православної церкви. Н. в с. Піщане Золотоніського пов. Полтав. губ. (нині село Золотоніського р-ну Черкас. обл.). За генеалогічними дослідженнями, належав до того самого роду, що й громад. і політ. діяч М.Міхновський. Син священика. 1889 закінчив Полтав. духовну семінарію (за ін. відомостями, звільнений на 4-му році навчання). Служив дяком у Золотоніському пов., з 1894 — священиком у м-ку Нові Санжари, потім у м. Золотоноша, у селах Богдани (нині село Золотоніського р-ну), Комарівка (колишнє село Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл., нині зняте з облікових даних). Делегат Полтав. єпархіального з’їзду 3—6 травня 1917. Один із перших єпископів УАПЦ, обраний на Першому Всеукраїнському православному церковному соборі 28 жовтня 1921. За ухвалою собору єпископи, які одержали соборну висвяту, були проголошені архієпископами. Одержав призначення до Чернігова, де вже існувала парафія при Борисоглібському соборі. Черніг. архієпископ УАПЦ (1921—22). З Чернігова М. 1922 перейшов на Золотоніську кафедру (а черніг. кафедру обійняв Іван Павловський), де організував повітову церк. раду, що об’єднала 10 парафій. Унаслідок постійних утисків від більшовиків 1926—27 мав тільки парафію в Іллінській церкві с. Прохорівка (нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Державне політичне управління УСРР тричі брало в нього підписку про невиїзд, забороняло проповідува-
ти, тероризувало податками. На 2-му соборі УАПЦ 24 жовтня 1927 (див. Всеукраїнські православні церковні собори УАПЦ 1921, 1927, 1930) обраний членом Вищого церк. суду. Заступив арештованого архієпископа Київського Костянтина Малюшкевича як настоятель Софійського собору в Києві (з 1932). Під час голодомору 1932—1933 років в УСРР брав участь в організації допомоги голодним. Коли в лютому 1934 Софійський собор було закрито, парафія перейшла до Свято-Успенського собору на Подолі (Богородиці Пирогощі), де до грудня 1934 служив як вікарій митрополита Харківського і всієї України Івана Павловського. До закриття храму 15 червня 1935 служив з ним удвох у церкві Миколи Притиска. 1936 був позбавлений права служити і примушений відійти від Церкви. 1936—37 брав участь у збиранні підписів за відкриття бодай одного храму в Києві. Заарештований 11 липня 1937, ішов у одній справі з архієпископом Київським Володимиром Самборським. Страчений у м. Київ. Реабілітований 1989. Досі виявлено лише одну статтю М.: «Ответ на воззвание к родителям забастовавших семинаристов» (1905). Літ.: Власовський І. Нарис історії Української православної церкви, т. 4, ч. 1. Нью-Йорк—Бавнд Брук, 1961; Липківський В. Історія Української православної церкви. Вінніпеґ, 1961; Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Історія Української греко-православної церкви в Канаді, т. 1. Вінніпеґ, 1984; Білокінь С. Розстрільна справа архієпископів Юрія Міхновського та Володимира Самборського. В кн.: Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Збірник статей, вип. 2. К., 1996; Зінченко А. Визволитися вірою. К., 1997; Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917—1941 рр.: Джерелознавче дослідження. К., 1999; Перший Всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ, 1921 р.: Документи і матеріали. К.—Львів, 2007; Другий Всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ, 1927 р.: Документи і матеріали. К., 2007; Преловська І. Процес ліквідації Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) (1921—1930) — Української православної церкви (УПЦ) (1930—1937): спроба джерелознавчого аналізу. В кн.: Держава і церква в Україні за радянської доби: Збірник наукових статей за матеріалами II-ї Всеукраїнської
наукової конференції, м. Полтава, 18—19 жовтня 2007 р. Полтава, 2008. С.І. Білокінь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Міхновський Юрій Михайлович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
