МІКРОІСТОРІЯ — антропологічно орієнтований експериментальний напрям історіографії, що виник наприкінці 70-х рр. 20 ст. як реакція на кризу старої моделі соціальної історії, що ґрунтувалася на дослідженні структур «довгої тривалості», глобальних трансформацій і оперувала переважно серійними джерелами. Термін «мікроісторія» використовувався в 1950—60-ті рр. 20 ст. (Ф.Бродель, Р.Кено) переважно з негативним чи іронічним підтекстом: як історія, що переймається незначущими подіями. Своєрідними предтечами М. можна вважати амер. історика Дж.-Р.Стюарта і мексиканського дослідника Л.Гонсалеса-і-Гонсалеса. Однак М. як напрям започаткована групою італ. істориків (К.Гінцбург, Е.Гренді, Дж.Леві), трибуною яких став ж. «Quaderni storici». Найвідоміші мікроістор. роботи: «Галілей-єретик» П.Редонді, «Нематеріальний спадок» Дж.Леві, «Сир і черви» К.Гінзбурга, «Робітничий світ і робітничий міф» М.Грібауді, «Майстри і привілеї» С.Черутті. Інколи сюди ж зараховують роботи французів Е. Ле Руа Ладюрі «Монталлю» і Ж.Дюбі «Битва під Бувіном», а також амер. дослідниці Н.-З.Девіс «Повернення Мартіна Герра». Яскравими теоретиками напряму виступають Х.Медик (Німеччина), Ж.Ревель і Б.Лепті (Франція). Можна говорити про внутр. неоднорідність мікроісториків, на якій вони самі не раз наголошували, оскільки об’єднуючим моментом представників цього напряму виступає конкретна дослідницька практика («Це — автопортрет, а не груповий портрет»; Дж.Леві). Найхарактернішою особливістю М. є зменшення масштабу дослідження, перехід до мікроскопічного аналізу, об’єктом якого є вчинки особи, одиничні події, окремі казуси. Масштаб постає як засіб пізнання «іншого соціального» — складної мережі взаємин осіб, різних життєвих стратегій і чинників, що їх поро-
джують, суперечностей і непослідовностей нормативних систем, які дають можливість суб’єктові конструювати «свою» істор. реальність. Основою інтерпретативної практики М. виступає інтенсивна методика, «щільний опис», що зближує її з антропологією історичною. М. відмовляється від розуміння контексту як єдиного, гомогенного середовища, де особа існує і під дією якого робить свій вибір. Мікроістор. дослідження передбачає зміну процедури аналізу: не включення в наперед заданий глобальний контекст об’єкта інтерпретації, а реконструкцію множинності контекстів через досліджуваний об’єкт. Зміни зазнав і спосіб комунікації з читачем, перед яким демонструється сам процес творення історіографічного наративу. Предметом оповіді стають дослідницькі процедури, процес формування гіпотез, верифікаційні техніки, сумніви автора, констатація відсутності джерел тощо. Для М. характерна критика функціоналізму і відмова від релятивізму. Проблемою є поєднання індивідуалізованих та генералізуючих підходів, яке й визначає напрям історіографічних дискусій щодо мікроісторії. Літ.: Гинцбург К. Микроистория: две-три вещи, которые я о ней знаю. В кн.: Современные методы преподавания новейшей истории. М., 1996; Ревель Ж. Микроанализ и конструирование социального. Там само; Кромм М.М. Историческая антропология. СПб., 2000; Леви Дж. Про мікроісторію. В кн.: Нові перспективи історіописання. К., 2004. Н.П. Старченко.
ім. Т.Шевченка) та ботанічний сад. Цісарський радник, що був послом (депутатом) до буковинського ландтагу. Літ.: Andreas Mikulicz. «Czernowitzer Zeitung», 1881. 17. April; Заполовський В. Андреас рицар Мікулич. «Чернівці і чернівчани», 1999, 21 травня; Павлюк О.М. Буковина: Визначні постаті 1774—1918: (біографічний довідник). Чернівці, 2000. О.Д. Огуй.
ми Європи, якими володів, визначав свою національність словами «Я — хірург». П. від раку шлунка, похований у м. Фрайбург (нині м. Свєбоджіце, Польща). Праці: Paul von Bruns, Ernst von Bergmann, Johann von Mikulicz (Hrsg.): Handbuch der praktischen Chirurgie. 1900—1901 in vier B@nden, 1926—1930 in sechs B@nden. Літ.: Пейсах Н.А. Йоганн Андреевич Микулич, его жизнь и деятельность: (к 120-летию со дня рождения). «Хирургия», 1972, № 1; Turczynski E. Nachwort. В кн.: Mikulicz-Radecki H. von. Erinnerungen an Wien, Krakau, K`nigsberg und Breslau. Dortmund, 1988; Дасаев А.Н. Микулич Йоганн. В кн.: Большая медицинская энциклопедия, т. 15. М., 1981; Масан О.М. Йоганн фон Мікуліч-Радецкі (штрихи до біографії видатного хірурга). В кн.: Буковинський історико-етнографічний вісник, вип. 5. Чернівці, 2003; Kustzrycki W. Bericht hber das deutschpolnische Symposium in Breslau (Wroclaw). Deutsche Gesellschaft fhr Chirurgie — Mitteilungen, nr. 2, 2005. О.Д. Огуй, Ю.М. Поліщук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МІКРОІСТОРІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
