МИКИТЕЙ Григорій (10.10.1888 —1945) — громад. діяч, журналіст і дипломат. Н. в с. Городище Королівське (нині с. Городище) поблизу Ходорова. Закінчив філос. ф-т Віденського ун-ту. У травні— листопаді 1918— працівник посольства Австро-Угорщини до Української Держави в Києві; навесні—влітку 1919 — нач. «пресової квартири» Начальної команди Української Галицької армії й ред. її друкованого органу — фронтової газ. «Стрілець», поручник; у жовтні—грудні 1919 — голова дипломатичної місії Української Народної Республіки і Західноукра-
їнської Народної Республіки в Королівстві сербів, хорватів і словенців (див. Югославія; Белград), подав у відставку на знак незгоди з курсом С.Петлюри й А.Лівицького на укладення військово-політ. союзу з Польщею; 1920—23 — службовець секретаріату уповноваженого із закордонних справ екзильного уряду ЗУНР у Відні. За сприяння А.Шептицького повернувся до Львова й учителював у середніх школах, обирався головою «Учительської громади», водночас 1925—30 редагував тижневик радянофільської Української партії праці — «Раду» (Львів). 1941—44 працював куратором середніх навч. закладів. П. в Австрії. Тв.: У місії до Югославії. В кн.: Дипломатія УНР та Української Держави в документах та спогадах сучасників, т. 1. К., 2008. Літ.: Футулуйчук В. Українська Галицька армія: Військово-патріотичне виховання та вишкіл (1918—1920 рр.). Донецьк—Львів, 2000. В.І. Головченко.
«Ранок» (1933) про перевиховання безпритульних, із п’єс — «Диктатура» (1929). Восени 1937 проти М. було розгорнуто газетне цькування; унаслідок стандартних наклепницьких звинувачень тих часів його зняли з усіх постів і виключили з партії. 4 жовтня 1937 М. не повернувся додому із НКВС УРСР, куди пішов здати зброю. За повідомленням Прокуратури УРСР (1956), М. вчинив самогубство (застрелився). 12 квітня 1956 був реабілітований і поновлений у рядах Спілки письменників України. Майже всі твори М. перевидано в Україні, окремі перекладено багатьма мовами світу (болг., нім., словац., чеською та ін.). 1967 в с. Рівне відкрито літературно-меморіальний музей І.Микитенка. Тв.: Вибрані твори. К., 1957, 1977; Диктатура. К., 1957, 1967; Ранок. К., 1959, 1969; З листування І.К. Микитенка (1928—1937). «Радянське літературознавство», 1960, № 1; Брати. Вуркагани. Ранок. К., 1962, 1963, 1986; На фронті літератури. 1927—1937: Статті, доповіді, промови. К., 1962; Зібрання творів, т. 1—6. К., 1964—65; Театральні мрії. Публіцистика. Листи. К., 1968; П’єси. К., 1972; Твори, т. 1— 4. К., 1982—83. Літ.: Айзеншток І. Іван Микитенко. «Вікна» (Львів), 1920, № 10; Замогильний голос І.К. Микитенка. «Визвольний шлях», 1957, № 2; Плющ В. Українські поети-лікарі. Там само, 1965, № 2; Шуменко Л.Г. Іван Микитенко (1897—1937): Бібліографічний покажчик. Кіровоград, 1972; Григор’єва С.В., Фоміна Н.І. Іван Микитенко: Публікації творів. Одеса, 1984; Костюк Г. Зустрічі і прощання, т. 1. Едмонтон, 1987; Із днів степової юності (спогади про І.К. Микитенка). «Дніпро», 1989, № 12; Серажим К.С. Драматичні твори І.Микитенка в контексті української драматургії 20—30х років. «Українська мова і література в школі», 1990, № 2; Її ж. «Соло на флейті» (1938—1936) І. Микитенка в світі сучасної суспільної думки. «Українське літературознавство», 1990, вип. 5; Глазунов Г. Хоч репресованим не значився... «Вітчизна», 1991, № 3; ... З порога смерті. К., 1991; Петров В. Діячі української культури (1920— 1940 рр.) — жертви більшовицького терору. К., 1992; Іван Микитенко: Література про життя і творчість: Бібліографічний покажчик, ч. 1—2. Одеса, 1993; Проценко Л. Київський некрополь. К., 1994; УЛЕ, т. 3. К., 1995; Микитенко О. Іван Микитенко: Трагедія ідеалів. 1897—1937—1997. «ЛУ», 1997, № 36—37, 16—23 жовтня; Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997; Бондар В. Ім’я Івана
Микитенка вкотре потребує реабілітації. «ЛУ», 1998, 19 березня; Савка М. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 5. Львів, 1998; Юренко О.П. Іван Майстренко [Конфлікт з І. Микитенком в Одесі]. «УІЖ», 1999, № 6; Кутинський М. Некрополь України. «Дніпро», 2005, № 1/2; Дарчі написи в бібліотеці Івана Микитенка. К., 2007; У чому і як обвинувачують письменників у совітській Україні. В кн.: Лазаревський Г. Київська старовина. К., 2007. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МИКИТЕЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
