МЕНШОВИКИ — фракція Російської соціал-демократичної робітничої партії; організаційно оформилася після II з’їзду РСДРП (1903), який прийняв програму і статут партії. Отримала назву за результатами виборів до керівних органів РСДРП. При обговоренні статуту виявилось ідейне розходження всередині партії. Ті, що висловилися за побудову партії на зразок європ. соціал-демократії, без обов’язкової парт. діяльності своїх членів, при виборах ЦК опинилися в меншості. Більшість отримали прихильники суворого централізму, жорсткої парт. дисципліни та підкорення парт. директивам, що було потрібно для нелегальної роботи в підпіллі. До 1917 РСДРП існувала як єдина партія. Після VII конференції РСДРП (7—12 травня (24—29 квітня) 1917) з неї виділилася окрема РСДРП(більшовиків). Лідерами М. були Г.Плеханов, Ф.Дан, Ю.Мартов, І.Церетелі. Друк. органи: газ. «Вперед», «Рабочая мысль» та ін. Після Лютневої революції 1917 меншовизм становив впливову політ. силу, партія нараховувала до 193 тис. членів. М. вважали Російську революцію 1917— 1918, що почалася, буржуазною, виступали за співробітництво різних сусп. верств та партій політичних, разом з Партією соціалістів-революціонерів грали провідну роль в радах (див. Ради робітничих депутатів, Ради солдат-
ських депутатів в Україні, Ради селянських депутатів), входили до Всерос. ЦВК, Тимчасового уряду (І.Церетелі, М.Скобелєв, П.Малянтович та ін.). Разом з тим, посилилися суперечності всередині партії, яка складалася з різних фракцій (М.-оборонці, М.-інтернаціоналісти та ін.). У серпні 1917 відбувся об’єднавчий з’їзд, після якого партія прийняла назву об’єднаної — РСДРП(о). 1917 в Україні діяло до 50 місц. орг-цій, чисельність яких складала 40 тис. осіб. Члени партії входили до Української Центральної Ради, Малої Ради (див. Комітет Української Центральної Ради; М.Балабанов, К.Кононенко). М. не заперечували проти укр. автономії у складі Рос. д-ви, але виступали проти суверенної укр. республіки. М. засудили захоплення влади в країні більшовиками (див. Жовтневий переворот в Петрограді 1917), вимагали передачі її Всеросійським Установчим зборам, утворення однорідного соціаліст. уряду. 14 червня 1918 Всерос. ЦВК виключив М. зі свого складу та з місц. рад усіх рівнів. Під час громадян. війни 1918—22 (див. також Громадянська війна в Україні 1917—1921) партія вела боротьбу проти більшовицької влади, її представники брали участь в антибільшовицьких урядах (Самара, Омськ, Єкатеринбург, нині усі міста в РФ), у Кронштадтському заколоті 1921. (Див. також «Київських меншовиків» справа 1920.) Частина членів партії емігрувала, 1921 вони утворили Закордонну делегацію РСДРП. В рад. республіках окремі орг-ції М. діяли легально (1921—22), потім — нелегально (1923—24), після 1925 меншовизм у СРСР був фактично знищений, члени партії репресовані. Літ.: Мартов Л. История российской социал-демократии. Петроград, 1923; Политические партии России: конец ХIХ — первая треть ХХ века: Энциклопедия. М., 1996. О.Д. Бойко.
у 1 ст. до н е. — 3 ст. У розвитку М. виділяються періоди: протомеотський (8 — 1-ша пол. 7 ст. до н. е.); ранньомеотський (2-га пол. 7 — 6 ст. до н. е.); середньомеотський (1 період: 5 — 3 ст. до н. е., 2 період: 3 — 1-ша пол. 1 ст. до н. е.); пізньомеотський (2-га пол. 1 ст. до н. е. — 3 ст.). За походженням та мовою М. єдиними не були. Виділяються 12 локальних груп. Серед поховальних пам’яток переважають великі безкурганні могильники. Курганів порівняно небагато. На узбережжі Чорного моря зустрічаються кромлехи, менгіри (див. Мегаліти). Багато поселень та городищ. Головні заняття — землеробство (м’яка пшениця, жито, полба, просо, чечевиця, льон), скотарство, рибальство, ремесла. Найбільш розвинені — гончарство (з 4 ст. до н. е. використовувалося гончарське коло), торгівля. Тісні зв’язки — із сусідніми племенами — сіндами, скіфами, сарматами, племенами Пн. Кавказу. Особливо помітні зв’язки з антич. центрами (перш за все, з Боспорським царством, під владу якого М. попадають у 4 ст. до н. е.). Меотська кераміка зустрічається на пізньоскіф. городищах Криму. Літ.: Ельницкий Л.А. Знания древних о северных странах. М., 1961; Доватур А.И. и др. Народы нашей страны в «Истории» Геродота. М., 1982; Нейхардт А.А. Скифский рассказ Геродота в отечественной историографии. Л., 1982; Куклина И.В. Этногеография Скифии по античным источникам. Л., 1985; Геродот із Галікарнасу. Скіфія. Найдавніший опис України з V століття перед Христом. К., 1992. Є.В. Черненко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕНШОВИКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
