МАСЛОВ Сергій Іванович (29 (17).11.1880—11.01.1957) — літературознавець, книгознавець і педагог. Проф. (1934). Чл.-кор. АН УРСР (нині Національна академія наук України; 1939). Брат В.Маслова. Н. в м. Ічня. 1898—99 навч. в Київ. політех. ін-ті, 1900 та 1901—07 — у Київ. ун-ті. Брав активну участь у студентському
С.І. Маслов.
546 МАСЛОВЕ
Екслібрис С.І. Маслова. Робота художника В. Кричевського. 1927.
революц. русі, за що його було віддано в солдати в числі 183-х студентів Київ. ун-ту і вислано до Луцька (1900). У цей час М. захопився нар. творчістю, збирав матеріали для словника укр. мови, які пізніше використав Б.Грінченко. Після солдатської служби закінчив Київ. ун-т (1907). З 1914 — приват-доцент Київ. ун-ту (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка; з 1935 — професор, з 1943 — д-р філол. н.). Працював в ун-ті зав. кафедри історії рос. мови та літератури, викладав на Вищих жін. курсах, 1914—17 — також у нар. та робітничо-сел. ун-тах, Археол. ін-ті, польс. жін. г-зії в Києві. Був секретарем Історичного товариства Нестора-літописця, 1921—27 — член К-ту з охорони пам’яток старовини і мист-ва, з 1922 — дійсний член, з 1923 — позаштатний співробітник Українського наукового інституту книгознавства, згодом там же — голова Комісії з історії книги, 1926 — зав. відділу стародруків Всенар. б-ки України (1934—36 — Держ. б-ка ВУАН, з 1936 — Б-ка АН УРСР; нині Бібліотека національна України імені В.Вернадського). 1939—50 — зав. відділу давніх укр. та рос. літератур Б-ки АН УРСР (з 1948 — Держ. публічна б-ка УРСР; нині НБУВ). Перша наук. праця — «Лірники Полтавської і Чернігівської губерній» (1902). Автор численних досліджень з історії давніх укр. та рос. літератур («Казанье Мелания Смотрицкого на честный погреб о. Леонтия Карповича», «Наука Леонтія Карповича в неділю перед Різдвом», «Описание рукописей Исторического общества Нестора летописца» (усі — 1908), «Обзор рукописей Библиотеки императорского уни-
верситета св. Владимира» (1910), оглядів полемічної, драм., віршованої літератури 16—18 ст., праць з палеографії, бібліографістики, історії книгодрукування, фольклору, історії мови. Написав розвідку «Культурно-національне відродження на Україні в кінці ХVI і першій половині ХVII ст.» (1946), вступну статтю та коментарі до фототипічного видання 1800 «Слова о полку Ігоревім» (1950). Співред. (з Є.Кирилюком) та один з авторів «Нарису історії української літератури» (1946), який ЦК КПУ піддав критиці за «буржуазний націоналізм». За висновками спеціалістів, праці М. є зразком дослідження давніх східнослов’ян. літератур, рукописної спадщини та історії укр. книгодрукування. Свою наукову бібліотеку (11 тис. прим.) подарував Державній публічній б-ці УРСР. П. у м. Київ. Тв.: Библиотека Стефана Яворского. К., 1914; Друкарство на Україні в XVI—XVIII ст. К., 1924; Етюди з історії стародруків. К., 1925—28; К истории изданий киевского «Синопсиса». Л., 1928; Кирилл Транквиллион-Ставровецкий и его литературная деятельность. К., 1984. Літ.: Перетц В. Нарис наукової діяльності проф. С.І. Маслова. В кн.: Сергій Маслов: 1902—1927. К., 1927; С.І. Маслов [Некролог]. «Радянське літературознавство», 1957, № 1; Назаревский А. Памяти друга. «Вісник Київського університету» (К.), 1959, № 2 (Серія філології та журналістики, вип. 1); Крекотень В. Лицар філологічної науки. «Радянське літературознавство», 1980, № 11. В.П. Швидкий.
1916 — генерал-майор. З 18 листопада 1917 — черговий генерал штабу Південно-Західного фронту. Кавалер багатьох орденів, включно з орденом св. Станіслава 1-го ст. Учасник першої українськобільшовицької війни. Від 24 квітня 1918 — пом. начальника гол. штабу УНР, згодом — Української Держави. Від 3 грудня 1918 — тимчасово в. о. нач. гол. штабу Укр. Д-ви, згодом — УНР. З 17 січня 1919 — член Військ. ради УНР, невдовзі — приділений до гол. управління ген. штабу Дієвої армії УНР. Від 1 листопада 1919 — член комісії з вироблення законопроектів проходження військової служби в Дієвій армії УНР. З 19 березня 1920 — нач. гол. управління персонального складу ген. штабу УНР. З 7 червня 1920 — пом. начальника гол. мобілізаційно-персональної управи військ. мін-ва УНР. 1920— 21 читав лекції в Кам’янецькій спільній юнацькій школі. 3 серпня 1921 підвищений до звання генерал-поручника. Після інтернування Армії УНР в Польщі перебував у таборі в Ченстохові, згодом — у розташуванні Держ. центру УНР в Тарнові. Від 1922 мешкав у Варшаві. П. у м. Варшава. Похований на правосл. цвинтарі ВаршаваВоля. Літ.: Колянчук О. Увічнення нескорених: Українські військові меморіали 20—30-х рр. ХХ ст. у Польщі. Львів, 2003; Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921), кн. 1. К., 2007; KolaЅczuk A. UkraiЅscy genera»owie w Polsce — emigranci polityczni w latach 1920—1939: S»ownik biograficzny. PrzemyСl, 2009. О.М. Колянчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Маслов Сергій Іванович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
