МАНЬКОВСЬКИЙ Пйотр-Ян (01.11.1866—08.04.1933) — церк. діяч, римо-катол. архієпископ (1926), публіцист. Н. в с. Саїнка (нині село Чернівецького р-ну Він. обл.) в маєтку своїх батьків — Валерія і Теклі Маньковських, які належали до родовитої польс. знаті. З 1872 мешкав у Німеччині, куди після смерті батька переїхала родина. Виховувався в аристократичному оточенні, шкільні предмети і кілька іноз. мов освоїв за допомогою домашніх учителів. З 1881 навчався в реальній г-зії м. Дрезден (Німеччина), де 1885 отримав атестат про середню освіту. Тоді ж, прагнучи здобути фахові знання з ведення сільс. госп-ва, став студентом агрономічного ін-ту при філос. ф-ті Бреславського ун-ту (нині Вроцлавський ун-т). Здобувши диплом (1888), повернувся в Україну й замешкав у маєтку Романки Могилівського пов. Подільської губ., який дістався йому в спадок. Після кількох років господарювання переконався, що його покликанням є праця священнослужителя, і в 30-річному віці вступив до Житомир. римо-катол. духовної семінарії. Прийнявши після закінчення цього навч. закладу духовний сан (1899), працював вікарним священиком Житомир. римо-катол. кафедрального собору. 1902—11 перебував на престижній посаді настоятеля парафії м. Кам’янець-Подільськ (нині м. Кам’янець-Подільський). Не лише католицьке, але й польс. нац. спрямування душпастирської, громадської і харитативної (доброчинницької) діяльності М. викликало невдоволення царських властей, унаслідок чого його було усунуто з парафії і переведено до Житомира на посаду помічника секретаря єпархіального управління (курії). Початок Першої світової війни, який застав М. на
відпочинку в Швейцарії, призвів до великих змін у його житті. Вирішивши не повертатися до Росії, він замешкав у м. Краків. З 1917 виконуючи обов’язки генерального вікарія зайнятої австронім. військами частини ЛуцькоЖитомир. римо-катол. єпархії (дієцезії), часто відвідував парафії Волині. 24 вересня 1918 номінований єпископом відродженої Кам’янецької римо-катол. єпархії, до кер-ва якою приступив 8 грудня 1919, коли в м. Кам’янець-Подільськ перебували війська Ю.-К.Пілсудського. 5 липня 1920 перед наступом Червоної армії (див. Радянська армія) виїхав до Польщі, щоб уникнути переслідувань з боку рад. властей. Втративши після закінчення польсько-рад. війни можливість безпосереднього кер-ва дієцезією, поклав ці обов’язки на ген. вікарія, який залишився по рад. бік кордону. Оселившись у м. Бучач (1920—24) і не втрачаючи сподівань на повернення до Кам’янця-Подільського, заснував малу духовну семінарію, налагодив роботу курії, видавав «WiadomoСci Diecezjalne Kamienieckie». Брав участь у підготовці конкордату між Польщею та Ватиканом, після укладення якого на вимогу Апостольської столиці зрікся від кер-ва Кам’янецькою єпархією (1926). Діставши титул архієпископа, оселився у м. Володимир-Волинськ (нині м. Володимир-Волинський). П. у м. Львів. Похований у кафедральному соборі м. Луцьк. Був автором низки праць з теології. Залишив спогади (видані у Варшаві, Польща 2002), в яких висвітлив обставини свого приватного життя, діяльність Римокатол. церкви, подав бачення українсько-польс. міжнац. відносин, суспільно-політ. процесів, які відбувалися в Україні в кінці 19 — на поч. 20 ст., враження від зустрічей з А.Шептицьким, С.Петлюрою, І.Огієнком. Літ.: Dzwonkowski R. Losy duchowieЅstwa katolickiego w ZSRR 1917— 1939: Martyrologium. Lublin, 1998; Prokop K.R. Biskupi kamienieccy od Сredniowiecza do wsp\»czesnoСci. Bia»y Dunajec — Ostr\g, 2007. Н.С. Рубльова.
женський монастир «Манявський Скит» — правосл. монастир у Карпатах, поблизу с. Манява Богородчанського р-ну ІваноФранк. обл. на березі р. Батерс (Скитець; прит. Манявки, бас. Дністра) — місцевини, де, згідно з переказом, двічі являлася Пресвята Богородиця і де, можливо, існував у добатиївський період невеликий печерний скит «Блаженний Камінь». Скит заснований 1606 Йовом (Княгинецьким) разом з Іоанном (Вишенським) та Захарією (Копистенським). 1620 отримав від патріархів Константинопольського — Тимофія II та Александрійського — Кирила Лукаріса ставропігію. На Київському православному соборі 1628 скиту надано звання протомонастиря (головуючого монастиря) Руського воєводства, Белзького воєводства та Подільського воєводства. Скиту в той час підпорядковувалися 556 монастирів, також він мав 7 монастирів-філій у Галичині і Молдові, зокрема Угорницький СпасоПреображенський, Путненський, Нямецький монастирі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАНЬКОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
