МАНУЇЛЬСЬКИЙ Дмитро Захарович (03.10(21.09).1883—22.02.1959) — рад. держ. і парт. діяч. Д-р істор. н. (1940), професор (1940). Дійсний член АН УРСР (нині Національна академія наук України; 1945). Н. в с. Святець (нині село Теофіпольського р-ну Хмельн. обл.) в сім’ї волосного писаря. 1903 закінчив Острозьку г-зію і вступив на історико-філол. ф-т Петерб. ун-ту, того ж року став членом Російської соціал-демократичної робітничої партії. Професійний революціонер. 1905—06 займався агітаційно-пропагандистською діяльністю в Санкт-Петербурзі. 1906 за участь у Кронштадтському повстанні матросів заарештований і засуджений до 5-річного заслан-
498 МАНУФАКТУРА
ня в Якутію (нині Республіка Саха (Якутія), РФ). Утік з Вологодської тюрми до Києва. З 1907 — член Київ. к-ту РСДРП. Восени 1907 емігрував у Париж (Франція). 1911 закінчив юрид. ф-т Сорбонського ун-ту. 1912— 13 нелегально перебував у С.-Петербурзі та Москві, згодом знову емігрував за кордон. Під час Першої світової війни разом із Л.Троцьким і В.Антоновим-Овсієнком редагував у Парижі щоденну антивоєнну газ. «Наше слово», а в травні 1917 у «запломбованому вагоні» через Німеччину повернувся до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург). У серпні 1917 як член орг-ції «міжрайонців» вступив у партію більшовиків (із зарахуванням парт. стажу з 1903), учасник Жовтневого перевороту в Петрограді 1917. Після перевороту — член колегії нар. комісаріату продовольства. З травня 1918 — заст. голови делегації РСФРР на мирних переговорах між Українською Державою та РСФРР. 1918 відряджений ЦК РКП(б) для організації більшовицького руху в Україні. З червня 1919 — в Україні, у липні—серпні — голова політ. к-ту оборони Києва, а в листопаді головував на Гомельській нараді 1919 опозиційних діячів КП(б)У, скликаній фракцією т. зв. федералістів (очолював Г.Лапчинський, виступали за утворення рівноправного федеративного союзу між УСРР і РСФРР). 1919—20 — член Всеукр. революц. к-ту, 1920—22 — нар. комісар землеробства УСРР. 1920—21 — учасник польсько-рад. мирних переговорів у Ризі (Латвія; див. Ризький мирний договір між РСФРР і УСРР та Польщею 1921). У листопаді 1920 обраний членом політбюро ЦК КП(б)У, секретар ЦК КП(б)У 1921—23, редактор газ. «Комуніст». 1920—23 — член політбюро ЦК КП(б)У. 1921 — держ. звинувачувач на суд. процесі в «Української партії соціалістів-революціонерів», членів ЦК справі 1921. 1923—28 — член президії Виконкому Комінтерну (див. Інтернаціонал Комуністичний), 1928—43 — секретар виконкому і голова делегації ВКП(б) у Комінтерні, один з провідників сталінської політики терору в апараті Комінтерну та закордонних комуніст. партіях. Будучи од-
ним з небагатьох офіц. популяризаторів марксизму (див. також Марксизм як ідеологічна течія), 1940 М. отримав ступінь д-ра істор. наук і звання професора, а в лютому 1945 — дійсного члена АН УРСР. З липня 1944 до червня 1952 — нарком (з 1946 — міністр) закордонних справ УРСР, заст. голови РНК (з 1946 — РМ) УРСР. У квітні 1945 очолював укр. делегацію на Сан-Франциській конференції 1945 (оформила створення Організації Об’єднаних Націй) та на Паризькій мирній конференції 1946. Брав участь у роботі перших сесій Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, на яких виступав з промовами, спрямованими проти діяльності укр. еміграції. 1945— 46 виступив ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти «українського буржуазного націоналізму», розгорнув широкомасштабну акцію з переслідування й цькування інтелігенції української, зокрема, найвідоміших тогочасних істориків М.Петровського та І.Крип’якевича, письменників О.Довженка, В.Сосюри, Ю.Яновського, М.Рильського та ін. З 1948 — постійний представник УРСР при ООН і представник УРСР в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй; керівник делегації УРСР на 1—4-й сесіях ГА ООН. 1949—52 — член політбюро ЦК КП(б)У. З 1953 — персональний пенсіонер союзного значення. П. у м. Київ. Літ.: Зав’ялов Б.М. Дмитро Захарович Мануїльський. К., 1967; Коммунистический Интернационал: Краткий исторический очерк. М., 1969; Суярко Л.А. Дмитрий Захарович Мануильский: революционер, дипломат, ученый. К., 1983; Деятели СССР и революционного движения России: Энциклопедический словарь Гранат. М., 1989; Лозицький В.С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918—1991). К., 2005. М.С. Дорошко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАНУЇЛЬСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
